Слава ЗСУ!

– Я попереджав його про наслідки. Вони завжди бувають. Не можна вийти сухим із води.

– Так. – погодилася вона. Їй було справді шкода хлопця.

– Гаразд, потрібно роздобути сніданок. Не варто будувати грандіозні плани на порожній шлунок. Сьогодні торговий день, отже підемо на ринок.

– Але ж там надто людно. Ти ж сам казав...

– От і добре. Спробуємо загубитися у натовпі. – вдоволено усміхнувся він. – Перше правило втікача: потрібно ховатися там, де ніхто не сподівається тебе побачити. Саме тому мене до сих пір не впіймали.

Ніка могла лише уявити, який виснажений та забруднений у неї був вигляд. Проте Орен запевнив, що тепер вона більше схожа на тутешню. Сам він вимастив собі лоба та підборіддя грудками землі розведених у воді. Ніка поморщила ніс від того смердючого запаху.

– Ну, що ж. Тепер можна вирушати. В жодному разі не відходь від мене.

– Ага, це буде важко зробити. – прохрипіла вона, затуляючи ніс двома пальцями.

Без жодних пригод вони дісталися до входу до ринку. Багато люду товпилося на великій площі. Деякі привезли товар на візках, деякі звели саморобні дерев’яні прилавки. Гучний гамір розносився довкола. Ніка спостерігала, як одна жіночка намагалася переконати торговця знизити ціну на його протухлу рибу. Проте той верещав на все горло, що його риба найсвіжіша на всьому ринку.

Орен нахабно просунувся поміж покупцями та спинився біля прилавка з капустою. Ще деякий час він теревенив про щось з продавцем, потім з розлюченим виглядом підійшов до Ніки.

– Щось не так? – вона боялася, що Орен отримав погану звістку про Джеліоса.

– Той нахаба пропонує надто високу ціну за капустину.

– Можемо купити щось дешевше. – запропонувала вона.

– Ні, тут прийнято торгуватися. Може ти спробуєш?

– Гадаю не варто привертати увагу через якусь капусту. – Ніка не встигла заперечити, тому що Орен підштовхнув її до прилавку та вложив у руку одну монету.

– Дівчино, гадаю вас зацікавила ця чудово капуста? – проказав чоловік з сивою борідкою та пробігся гладкими пальцями по капустині. – Свіженька та соковита. Вирощена в найкращих умовах.

– Скільки ви хочете за одну?

– Три монети.

– Ні, це надто дорого. – вона намагалася, щоб її голос звучав сміливо та переконливо. – В мене є лише одна монета.

– За монету ти можеш купити лише ту гниль, що продає Ліссі. – зареготав він тицяючи пальцем на сусідній прилавок за яким худорлява жінка розкладала овочі, що були не в надто хорошому стані. – Кажуть, це об’їдки з кухні, де готують для самого Квартету.

Ніці урвався терпець.

– Даю лише одну монету, а то будете стирчати тут до вечора і ця капуста стане на вигляд не кращою чим овочі вашої сусідки. Побачимо хто тоді візьме цей товар...хіба що свиней годувати. – надто самовпевнено пирхнула вона, роблячи вигляд, що йде геть.

– Стривай, дівчино! – сполохано вигукнув продавець. – Бери капустину всього за одну монету.

Ніка швиденько розвернулася, кинула йому на прилавок монетку та вибрала найбільшу капусту. Ще кілька покупців обступили старого торговця, проте він вже встигнув накинути ціну та продавав штуку за дві монети.