Слава ЗСУ!

– Де нам знайти карту? – Ніка не помітила, як перейшла на крик. Її серце ледь не вистрибнуло з грудей. Джеліос був у небезпеці, він міг стати одним із охоронців. Міг назавжди втратити пам’ять. Забути її. Це пробудило у ній проймаючий страх. Якась частина її душі скорчилася від неможливого болю. Принаймні, він не страждатиме від голоду та спраги у підземній в’язниці.

– Чому я повинен тобі допомагати? Я й так уже розповів достатньо.

– Чого ти хочеш? Грошей? У нас їх немає.

Кенор придивився до круглого каменю на її шиї, його вуста здригнулися у малопомітній посмішці.

– Гадаю, цього вистачить.

Ніка встигла відскочити перш ніж його брудні пальці торкнулися ланцюжка.

– Ні! – її тонкий голос сповнився жахом. Ця річ була для неї чимось особливим, що завжди нагадувало про Джеліоса. Крім того з її допомогою, вони збиралися повернутися назад .

– Віддай камінь. Це справедливий обмін.

– Ми не торгуватимемося тут! – заревів Орен, раптово притиснувши до стіни заціпенілого Кенора, який заверещав, немов порося. На його круглому почервонілому обличчі запульсували вени. – Кажи все що знаєш! Негайно! Не змушуй мене чекати.

– Карта схована у надійному місці. У темному замку, де мешкає один із членів Квартету. Вам не дістатися туди.

– Побачимо! Це буде мій не перший візит. Я вже бував там. – після цих слів Орен відпустив затерплі руки.

– Стережіться ночі. – прохрипів Кенор, заповзаючи під стіл.

– Що? – вигукнула зашаріла Ніка.

– Вони блукають на мертвих землях у густій пітьмі. Та прагнуть помститися своїм кривдникам.

– Хто? Я нічого не збагну.

– Примари...

Знадвору почувся якийсь шум. Це був тупіт та іржання коней.

– Сюди! Покваптеся. Ми впіймали Трейка!

Ніка лише щойно помітила, що власник таверні висковзнув назовні та розмахуючи руками, почав гукати на все горло охоронців.

– Що робити? – верескнула вона, коли четверо пияків вчепилися в Орена, проте він з легкістю звалив їх на землю та розтрощив навпіл одного стола.

– За мною! – Орен підпер двері якоюсь прогнилою дошкою. – Це не втримає їх надовго. Потім він щосили жбурнув у вікно стільця та допоміг Ніці вилізти у внутрішній дворик. За парканом уже під’їхало на конях четверо вартових у чорних накидках.

– Вони помітять нас! – Ніка знервовано притислася до землі, наче намагаючись злитися з нею в одне ціле.

– За моїм сигналом біжи до крайнього коня. Хутчіш!

Орен стрімко зірвався з місця та перелізши через паркан, наскочив на одного з вартових. Ніка швиденько пролізла через дірку в огорожі та підбігла до гнідого коня з білою розкуйовдженою гривою. Нарешті Орен Трейк відбився від вартового та заскочивши на коня, підсадив Ніку до себе. Вони вихором мчалися поміж прилавками, намагаючись відірватися від переслідувачів. Довкола утворився неймовірний гамір, люди кричали та тікали хто куди бачив, кидаючи свій товар напризволяще. Плач дітлахів розносився разом з вітром та наганяв на Ніку моторошне відчуття. Вона щосили силкувалася втриматися у сідлі, хоча змушена була визнати, що Орен виявився вправним вершником. Через декілька хвилин вони виїхали з ринку та направилися до узбережжя річки. Там вони знайшли нове укриття біля лісу.