Слава ЗСУ!

Ніка вирішила не розповідати Орену, що була присутня на тій нараді, аби уникнути зайвих запитань. Вона відламала шматок сиру та швиденько наповнила ним рота. Орен тим часом розвів багаття та почав смажити капусту та скибочки хліба.

Цілий день вони провели на узбережжі річки, роздумуючи над тим як проникнути до помешкання Боріна. Орен хотів відкрито з’явитися на порозі та запропонувати відновити угоду. Проте Ніка не хотіла впадати у такі крайнощі. Вона була проти цього безумного замислу, проте врешті-решт їй довелося змиритися, адже кращого плану їй на думку не спало. Ввечері вона примостилася на м’якій траві та ще довго дивилася на яскраві зірочки перед тим як поринути у сон. Орен повинен був збудити її близько півночі.

Розділ п’ятнадцятий

Порятунок

Спалах поширювався надто швидко та руйнував усе на своєму шляху. Ніка невпинно благала Джеліоса врятувати Пеліон, проте він навіть не поворухнувся, лише спостерігав скляними очима як зникає усе довкола. Вона відчувала як щось холодне сковує її тремтяче тіло та тягне у небуття. Жахливий вереск вирвався з її рота.

– Ніко, прокинься! – приглушений голос зненацька проник до її свідомості. Ніка кволо розплющила очі та пригледілася до невиразного обличчя Орена, що було оповите темрявою.

– Він лише дивився, як руйнується місто. І нічого не намагався зробити, наче йому було начхати на все що відбувалося. – вона швидко розтерла пальцями затерплу щоку та голосно видихнула повітря. Страх все зростав та поширювався по тілу. Кожна її думка була наповнена цим страхом. Джеліос міг змінитися назавжди. Вона уявила його добродушне обличчя, яке раптово почало вкриватися непроникною маскою байдужості. Всі його емоції щезли за мить, а блакитні очі наповнилися безмірною порожнечею. Ніка відчула, як шалено б’ється її серце, наче вона стоїть на краю прірви.

– Це був поганий сон. Ми знайдемо Джеліоса, обіцяю. – вставши на одне коліно, Орен злегка обійняв її. Від нього вже не тхнуло нестерпним смородом, навпаки линув приємний м’ятний запах.

– Він сказав, щоб я не чекала на нього. – слова самі зривалися з її вуст та наповнювали прохолодну темряву. – Він уже й не сподівається на порятунок. Джел просив, щоб я повернулася до Пеліону за будь-яких обставин.

– Надія ще не згасла, вона міцніє з кожною пройденою перешкодою. Нам слід вирушати. Кінь вже готовий.

– Ми знову поїдемо верхи? – здивувалася Ніка, адже гадала, що їм буде важко орієнтуватися вночі.

– У нас немає тих металевих штукенцій на колесах. Пройде ще декілька століть перш чим вони з’являться тут.

Вони швидко прямували вздовж річки, а потім звернули на довгу порожню вулицю. Люди боялися покидати свої домівки вночі, тому дбайливо зачиняли двері та вікна на всі засуви . Стукіт копит відлунювався від бруківки та розтавав у повітрі. Ніка помітила в далині якісь маленькі вогники, коли вони виїхали на окраїну заселеної частини міста. Вони мерехтіли яскравіше від зірок та віддзеркалювалися у її заворожених очах.

– Ми наближаємося. – повідомив Орен, сповільнюючи коня. – Твоє завдання знайти карту, поки я відволікатиму Боріна. Ти ж зумієш її знайти?

– Звісно! – образилася Ніка, адже майже дослівно пам’ятала їхню вечірню розмову. Їй слід було непомітно прокрастися на третій поверх та прослизнути до кімнати, де зберігаються старі книги та всілякі цінні речі.