Слава ЗСУ!

– Тільки не барися. Навряд чи Борін розмовлятиме зі мною довго. Проникнеш всередину через двері для кухарів у задньому дворику. Туди вони виливають помиї з кухні. Там і зустрінемося. Всередині немає вартових, вони займають свої позиції лише ззовні.

Ніка вражено затаїла подих, коли побачила високий замок з химерними вежами. У темряві він нагадував якусь потвору, очі якої блимали вогнем, насправді то лише світилося світло у вікнах. Зістрибнувши з коня, вона сховалася за колючими кущами та ще якусь мить спостерігала як Орен без всяких непорозумінь проїхав повз охорону та спинився біля вхідних дверей, які відразу відчинилися з гучним скрипом. Потім тиша змішалася з темрявою та підштовхнула Ніку до дій. Вона знала, що Орен уже всередині намагається налагодити відносини з Боріном, тому швиденько вилізла із засідки та попрямувала вздовж кам’яної стіни, пильнуючи за своїм кожним кроком. На щастя, вартові не зуміли розгледіти її невиразну в темряві постать. І ось, вона дісталася до заднього дворику, що був заставлений великими діжками та дерев’яними посудинами з яких годують худобу. Орен не збрехав про страшенний сморід, яким було пройняте це місце. Навпомацки Ніка дісталася невеличких дверей, котрі виявилися відчиненими. З ближнього вікна доносилося гучне хропіння, вона майже беззвучно забралася всередину та направилася вузьким гвинтовими східцями. Бажання врятувати Джеліоса було набагато сильнішим чим страх, що змушував її коліна тремтіти. Тепер Ніка опинилася у довгому коридорі, куди, через напівкруглі віконечка, вливалося тьмяне місячне світло.

Чийсь пронизливий крик доносився із сусідньої кімнати. Вона навшпиньках підійшла до дверей та зазирнула у щілину.

– Чому ж ти повернувся? Я можу арештувати тебе прямо зараз, не вислухавши жодних пояснень. Навіщо мені твої нікчемні виправдання? – верещав Борін, розмахуючи короткими руками навсібіч. Це був невисокий чоловічок середніх років одягнений у розкішний халат вишневого кольору. Його темне волосся кумедно стирчало в різні боки.

– Ти цього не зробиш, я потрібен тобі. – абсолютно спокійно сказав Орен, сідаючи у вільне крісло.

– Гадаєш, я повірю у твоє розкаяння? У знатного злочинця прокинулося сумління! Хто б міг подумати!

– Я помилився.

– Звісно. Ти ж справжній бовдур. Я запропонував тобі цілком вигідну угоду, якою ти безумно знехтував. Що ти замислив проти мене? Кажи! Чи зможу я покладатися на тебе після цієї підлої зради? – Борін ходив колом, тримаючи руки за спиною. Його кругле обличчя перекосилося та почервоніло від злості.

Ніка лише щойно помітила, що у кімнаті було ще троє чоловіків – колишні спільники Орена.

– Я все збагнув. Мені набридло весь час тікати, хочу скинути з себе ярмо злочинця.

– Це значно мала ціна, я певен ти прагнеш набагато більшого. Як щодо твоєї сім’ї? Відколи ти не бачив сина? А дружини?

Від цих слів руки Орена сіпнулися, він явно прагнув вчепитися ними у горлянку Боріна, який тим часом насолоджувався цим видовищем. Йому явно подобалося приносити людям страждання, допікати їм їхніми невиліковними ранами та давити на слабкі місця. Орен міцно зціпив зуби, аби втримати всю ту скажену лють, що зненацька накинулася на нього.

– Я прийшов відновити угоду. Без мене вам не впоратися. – процідив він не своїм голосом.