Слава ЗСУ!

Ранок настав напрочуд швидко. Всі шестеро поснідали у старенькій їдальні, що знаходилася на першому поверсі. Зак та Кора відразу почали возитися у лабораторній залі. А Зенон, Даная, Ніка та Джеліос вирушили до Трояндової площі, де сподівалися застати торговців, з якими спілкувався Макс.

Ніка не переставала дивуватися незрівнянній та витонченій красі цього міста. Пори року у їхніх світах не співпадали, тому зараз тут панувала рання весна. Саме в цей період Пеліон нагадував чарівне місто з доброї казки. Сонячне сяйво відбивалося від золотавих покрівель і створювало неймовірне видовище, вузькі вулички були наповнені солодким ароматом квітучих дерев, неймовірний спів пташок гармонійно доповнював всю цю феєрію. Це місто безсумнівно мало свою душу, воно було живим і дарувало своїм жителям відчуття безмежного щастя. Ніка була впевнена, що кожен пеліонець обожнював своє прекрасне місто і був ладен віддати за нього життя.

Вони крокували по золотавій бруківці повз невеличкі двохповерхові будинки, підвіконня яких були усіяні всілякими барвистими квітками у глиняних горщечках.

– Напевно, засновник цього міста був великою людиною. Створити таку красу… здається, його звали Кадем Пел. – у повному захваті виголосила Ніка, дивлячись на білосніжне квітуче дерево.

– Так, але достеменно ніхто не знає, чи він реальна історична особа. Існують лише давні легенди, які записані у наших книжках з історії. – відказав Джеліос Кіферон, мружачись від яскравого сяйва.

Даная підскочила та нахмурила обличчя.

– Але я вважаю, що Кадем Пел все-таки існував насправді. Він був високий з довгим кудрявим чорним волоссям та дуже міцним. А ще в нього був швидкий білий кінь, якого звали Нестримний.

На освітленому обличчі Зенона з’явилася широка посмішка.

– Так, твоя бурхлива уява працює добре.

– Взагалі-то цю інформацію я знайшла в книжках і моя уява тут зовсім ні до чого. – образилася Даная, проводячи пальцями по своєму золотистому волоссю.

Нарешті вони наблизилися до Трояндової площі. Декілька пеліонців сонно сиділи біля чудернацького фонтану і слухали як дзюркотить вода. Трояндові кущі, які росли зі всіх сторін квадратної площі, тільки почали розпускатися. Ніка поглянула на золотисту кулю, що знаходилася на верхівці колони сонця. Це було дійсно щось вражаюче. Та куля була, наче охоплена вогнем, що ніколи не згасає, і дійсно нагадувала небесне світило.

– Красиво, чи не так? – Джеліос поглянув на витягнуте обличчя Ніки, яка наче втратила дар мови. – Але за цією красою криється підступна небезпека. Пам’ятаєш, я розповідав, що в день весняного рівнодення колона спалахує потужним сяйвом, яке здатне повністю осліпити людину?

Ніка лише кивнула.

– І цей день настане рівно через два тижні. – похмуро додав він.

– Так, в цей час пеліонці не висовуються з домівок, особливо опівдні, хоча були деякі сміливці, які намагалися випробувати долю. На жаль, для них все скінчилося трагічно. – втрутився Зенон, пильно оглядаючи всіх людей, які були на площі.

– І що з ними сталося? – Ніка відчула, як її тіло пронизав раптовий холод. Невже чарівний Пеліон міг бути небезпечним для своїх жителів?

– Наскільки мені відомо, вони відразу втратили зір.