Слава ЗСУ!

– Вони залишилися жити у Пеліоні? – щось змусило її відчути настороженість до цього міста.

– Ні, майже всі померли через певний час. Тепер лише безумець може вийти на вулицю в день весняного рівнодення. – Зенон замислився на якусь мить.

– Досить уже цих страшилок. Ти добряче її налякав. – невдоволено буркнув Джеліос.

Зенон скоса на нього зиркнув.

– Взагалі це ти почав розмову про цю колону.

– Хлопці, та годі вам! Зі мною все гаразд. О, скриня бажань! Минулого разу я вкинула туди своє бажання і, як не дивно, це подіяло… – Ніка спробувала швидко змінити тему, аби поліпшити ситуацію.

– Так, ця скриня має якісь магічні властивості, і я лише нещодавно у це повірив, коли здійснилися два мої найзаповітніші бажання. – на обличчі Джела з’явилася млява посмішка, коли його замріяний погляд прикипів до кам’яної скрині, що стояла на п’єдесталі.

– А що то були за бажання? – в голосі Ніки відчувалася цікавість.

– Ну, вперше я загадав знову побачити Біона. Я так прагнув, щоб він був живий. Все-таки мене переслідувала провина за його смерть Тоді я добре розумів, що те бажання було абсолютно безумним та нездійсненним. Але через деякий час я переконався в протилежному. Ще я бажав, щоб ти знову повернулася до Пелліону… – Джеліос замовчав і прищулився, наче на нього нахлинули давні спогади.

– Хто «Матерію» обирає, той біди в житті не знає! Обирайте, і ви не пошкодуєте. Ваше життя стане зручнішим та яскравішим. «Матерія»! – зненацька усі почули знайомий гучний голос. Ніка озирнулася і побачила Тідея Спаркса. Він був одягнений у рожеву сорочку, чорну жилетку і джинси. Його вишневе волосся було аж занадто кошлатим. Побачивши друзів, Тідей схватив свою пошарпану валізку і направився до них.

– Навіщо так горланити? – здивувалася Даная, дивлячись на його вичищені до блиску черевики.

– Така в мене робота, я ще тут невеличку пісеньку склав. Хочете заспіваю? «Ма-а-те-е-рія» зробіть свій ви-и-бір…

– Тідею, досить. – зненацька урвав його Зенон.

Але Тідей зовсім не помітив його грубості, він безцеремонно витріщився на Ніку.

– О, Відчайдушна Лисице. Мені сказали, що ти назавжди покинула Пеліон. Але я не вірив цьому, я знав, що ти виконуєш особливу місію. – він аж захлинався від радості. – І ось я, твій напарник, Сміливий Фламінго, разом ми нерозлучна двійка.

Даная голосно зареготала.

– Що ти таке верзеш? До чого тут якась лисиця та фламінго?

Тідей нахмурив брови і відповів з цілком серйозним виразом на обличчі.

– Це наші секретні імена.

– Тідею, не клей дурня. – Зенон холодно поглянув йому у вічі. – Ми прийшли сюди у справі. Де ті торговці, про яких ти розповідав? Нам потрібно з ними поговорити.

– Вони там за площею. Чесно кажучи, ті типи мені не подобаються. Коли я запропонував їм безкоштовне запрошення на ярмарок, який влаштовує «Матерія», то вони назвали мене обідранцем та ще кількома гидкими словами. Після того прикрого інциденту я вияснив у знайомого колеги, що ті двоє – примітивні контрабандисти з Аредону, які розповсюджують нелегальний антикваріат. А ще посміли образити такого чесного і вмілого працівника престижної корпорації «Матерія». Та вони й мого пальця не варті.