Слава ЗСУ!

– Гаразд, заспокойся. Спасибі, ти нам дуже допоміг. – якомога м’якше мовив Джеліос і поплескав розпашілого Тідея по плечу.

– От і добре. Звертайтеся, якщо знову вам знадоблюся.

– Неодмінно.

Коли вони завернули за ріг, Ніка придивилася до двох чоловіків середнього віку. Один з них був трохи вищий на зріст, його світле волосся було акуратно розчесаним і прилизаним до потилиці, інший мав кругле обличчя, яке трохи прикривала чорна шляпа, у його руках знаходилася невелика картонна коробка. Зенон ішов першим, інші слідували за ним. На обличчі світловолосого чоловіка з’явилася удавана вузька посмішка.

– Чим можемо служити? – аж занадто лестивим голосом запитав він.

– Нещодавно ви розмовляли з одним хлопцем на ім’я Максіон. – з незворушним обличчям проказав Зенон.

– Хм… Можливо… Треба згадати.

– Скільки? – твердо відрізав Зенон, засунувши руку до кишені штанів.

Даная обурливо скривила обличчя.

– Ти збираєшся їм заплатити? Не смій! Та поглянь на них. Вони лише прагнуть витягти з нас гроші. Звідки ми можемо знати, що вони скажуть правду?

– Він розпитував про одну річ. – не звертаючи уваги на істерику Данаї, сказав торговець. Його зеленуваті очі прищулилися. – Схоже, вона була йому дуже потрібна.

– Що саме він шукав? – втрутився Джеліос.

– Ми ще не домовилися. – крізь зуби проказав торговець.

Зенон швидко витягнув з кишені кілька купюр і протягнув їх чоловіку. Даная аж рота роззявила.

– Гадаю, що вже домовилися.

– Він шукав статуетку у вигляді людини. Але ми не маємо такого товару. – торговець розвів руками.

– Статуетку? – Зенон завмер у повному заціпенінні.

Ніка також затамувала подих, адже вона добре пам’ятала, що Аврея також шукала статуетку, яка могла відкрити їй вільний перехід. Можливо, це був лише збіг. Але Джеліос теж помітно занервував. Лише Даная не могла зрозуміти реакцію своїх друзів. Вона здивовано поглядала спочатку на Зенона, а потім на Ніку та Джела.

– А ще він залишив нам свій номер телефону, на той випадок, якщо ми довідаємося щось про ту річ.

Зенон замислився, а потім знову дістав декілька купюр і віддав їх здивованому торговцю.

– Зараз ви подзвоните Максіону і скажете, що знайшли статуетку. І призначте зустріч на Трояндовій площі рівно через півгодини.

Торговець зробив усе, що звелів йому Зенон Рейнол.

Максіон Тис прийшов не один, поруч з ним стояла невисока чорноволоса дівчина його ж віку. Ніка відчула, як прискорився її пульс. Щось змушувало її хвилюватися. Якщо Макс шукав статуетку, яка за словами Авреї належала засновнику Пеліону, значить він продовжував місію винищувачів. Ніка зовсім не хотіла вірити цьому, її серце міцно стискалося, а думки наповнювалися гнітючим передчуттям. Але якийсь голос усередині переконував її не робити поспішних висновків.

Макс зовсім не помітив відчайдушну четвірку, яка спостерігала за ним з іншого кінця площі. Він та його супутниця стояли біля фонтану і зосереджено щось обговорювали. Ніка не змогла контролювати своїх емоцій, тому зірвалася з місця і щодуху метнулася до нього. Вона навіть не прислухалася до розсерджених голосів, які пролунали за її спиною.