Слава ЗСУ!

– Підводься! Час вшиватися звідси!

Якимось чином їм вдалося вибратися непоміченими. Свіже повітря принесло їй значне полегшення. Орен швидко висадив її на коня та помчався геть від замку.

– Чому ти повернувся по мене? – нарешті спитала Ніка, коли вони спинилися в незаселеній частині міста.

– Ми ж домовилися. Я не розумію твого сумніву.

– Я чув як ти погодився на пропозицію Боріна. Я зовсім не засуджує тебе. Ти все зробив правильно. Просто я не думала, що ти повернешся по мене.

– Он в чому справа. Я більше не збираюся виконувати вказівок Квартету. – рішучо промовив Орен Трейк.

– Але ж...

– Повір. Ми прокралися в будинок з певною ціллю. Ти зуміла дістати карту? – з надією, поцікавився він.

Ніка витягла з джинсів складений шматок паперу.

– Так.

– Я знав, що впораєшся. В тобі є щось особливе. Твоє прагнення врятувати хлопця є надто сильним. Ми зуміємо перемогти.

Її обличчя сповнилося раптовим хвилюванням.

– Я чула, що залишилося два дні.

– У нашому часі так. Проте вони будуть загрожувати вам у майбутньому. Не дайте тому спалаху відбутися, він згубить Пеліон, а заразом і наше визволення. Квартет знає, що прийшов кінець їхній владі.

– У Пеліоні теж є Рада Квартету.

– Так, знаю. Спочатку мене повністю збентежило це відкриття, але згодом переконався, що ваш Квартет не має такого нищівного впливу. Вони виконують дещо інші функції. Проте не втрачайте пильності, можливо колись вони захочуть відновити владу, не дозвольте цьому статися.

– Гаразд. – погодилася вона, не знаючи чим зможе зарадити, якщо раптом їхній Квартет захоче встановити суворі закони та почне винищувати мешканців. Зрештою, вона надіялася, що цього ніколи не станеться.

Світанкова зоря вже сяяла на безхмарному небі. Відчуваючи набряк у спині, Ніка повільно звелася на ноги. Вона ще не призвичаїлася спати на твердій землі. Коричнева накидка лежала поруч. Це місце було вельми гарним, найкращим, де їм доводилося зупинятися на ночівлю. Тут приємна зелень милувала зір, поблизу розкинувся молодий ліс та й було видно частину Фердону, оповитого сірістю та безнадією.

Орен все ще замислено лежав на траві, заклавши руки під голову, м’язи на його обличчі час від часу тіпалися, наче він боровся зі своїми страшними спогадами. Ніка не хотіла відволікати його від цих важких роздумів, тому тихенько накинула накидку на плечі та підійшла до коня, який якраз пережовував траву.

– Візьми. Це все, що залишилося. – Орен дістав з сумки маленький шматочок сиру та скибку білої хлібини. Ніка хотіла відмовитися та розділити сніданок навпіл, проте голосне бурчання в животі та його пронизливий погляд змусили її полишити цей намір. Швидко проковтуючи їжу, вона дивилася як Орен почав гострити ржавого ножа об камінь.

– Борін був схожий на пихатого ідіота. Як такі люди можуть правити містом? Здається, вони взагалі в цьому нічого не тямлять.

– Здебільшого влада Квартету передається по спадковості, або ж, якщо представник не має прямого спадкоємця, то змушений обрати собі гідного наступника серед народу.