Слава ЗСУ!

– Стрибай! – стурбовано вигукнула Ларія. Щось у її голосі придало Ніці сміливості. Вона затаїла подих та стрибнула прямісінько у сильні руки Орена Трейка, якраз в той момент, коли позаду рухнула величезна брила.

– Ні! – Ніка помітила, як карта вислизнула з її кишені та впала на край прірви. Вона спробувала дістатися до неї тремтячими пальцями, проте Орен відтягнув її від небезпечної зони.

– Не треба. Вже нічого не вдіяти.

За мить карта вже була завалена купою каміння та землею.

– Без неї ми не зможемо знайти назад дороги.

Ніка не знала, як знайти вихід з цього скрутного становища. Її дихання стало занадто важким. Орен обережно обійняв дружину,яка похилила голову йому на груди.

– Я вже втратив надію знову колись побачити тебе. Пробач.

– Що з нашим сином?

– Він у безпеці. Скоро ти зустрінешся з ним.

– Це все відбувається насправді?

– Так, люба. Ми знову разом. Тепер все буде по-іншому. Кадем Пел принесе нам визволення. Зміниться геть усе. Нам потрібно врятувати хлопця. Його звуть Джеліос. Ти чула щось про нього?

– Вони говорили про чужинця з далекого краю. Його прагнули зробити вартовим, проте він опирався їхньому впливові.

– Де він? – Ніка розпачливо наблизилася до тендітної Ларії, що була одягнена у якесь лахміття. – Скажіть, будь ласка.

– У найглибшій в’язниці.

– Ми повинні йти. – Орен хотів допомогти дружині піднятися на ноги, проте вона відштовхнула його рукою.

– Ні, я більше не хочу повертатися туди.

– Ларіє, я не залишу тебе.

– Орене, далі я піду сама. Ти не мусиш... – втрутилася Ніка.

– Ні, шляху назад немає. Лише вперед, там ми знайдемо вихід та хлопця. Пробач, що використав тебе. Ти ніколи не погодилася б стати приманкою, тому я не міг розповісти тобі про свій план. Це було несправедливо, проте це був єдиний шанс повернути дружину.

– Не переймайся я все розумію. – Ніка зробила крок уперед, проте у темряві було надто важко утримувати рівновагу.

– Стривай. Я відібрав дещо у найманця. – Орен стиснув руку у кулак, крізь його пальці стало проникати яскраве світло. Ніка впізнала незвичний скляний ліхтарик у формі кульки. – Ларіє, ходімо. Я захищатиму тебе.

Він віддав Ніці палаючу кульку та обережно взяв дружину на руки. Вона відчула як приємне тепло почало поширюватися по її долоні.

Довгий тунель вивів їх до повороту, за яким стояло двоє охоронців.

– Вони пильнують сходи, що ведуть до нижчого рівня. Гадаю, Джеліос там. – висловила Ніка, міцно стиснувши кульку, світло у якій відразу згасло.

– Гаразд, я розберуся з ними. – поставивши Ларію на ноги, Орен з легкістю звалив двох охоронців на землю. Його практичне вміння атакувати зненацька було просто неперевершеним. – Шлях вільний.

Ніка знову ввімкнула світло, коли вони спускалися вглиб землі. Ставало дедалі гарячіше, прохолода поступово розчинялася у нагрітому повітрі. З її обличчя почав стікати липкий піт, а очі страшенно набрякли. Нарешті вони спинилися біля громіздких дверей.

– Потрібно відчинити їх.