Слава ЗСУ!

Через кілька годин Орен вже дрімав на траві, а Ларія босоніж стрибала по землі, інколи навіть кружляла у танку, звівши руки до неба.

Джеліос сидів на колінах, схиливши голову собі на груди. Його бліде обличчя було виснаженим та змореним.

– Маєш поганий вигляд. Скоро все скінчиться...– її голос прозвучав надто кволо, хоча вона намагалася говорити підбадьорливим тоном.

– Он як? – з відвертим сумнівом кинув він, прищуливши померклі очі, аби приховати раптове сум’яття. – Я гадав, що це лише початок. Ти ж не покинеш Пеліон?

– Звісно ні. Що це в тебе? – її погляд упав на його зап\'ясток з дивними подряпинами у формі хаотично закручених ліній.

– Й гадки не маю. Пам’ятаю лише, що вони намагалися скорити мою волю. Проте щось пішло не так, як планувалося заздалегідь. Можливо, допоміг отой бридкий напій, яким поїв нас Рен. До речі, що сталося з хлопцем?

– Він та Архон надійно сховалися, вартовим не дістатися до них. До речі, він син Орена та Ларії.

– Справді? – ще якусь мить Джеліос перетравлював цю інформацію.

– Мабуть ти зголоднів. – припустила Ніка. Хтозна якими помиями годували його у тій підземній в’язниці. Вона теж відчувала нестерпний голод, що скручував її шлунок. Зараз у них не було ані крихти хліба, зосталося трохи води – по маленькому ковтку для кожного. Ніка зосередилася та роззирнулася довкола у пошуках чогось їстівного. Проте на галявині не росло жодних ягід чи грибів, лише де-не-де валялася посохлі гілочки.

– То все дрібниці.

– Я спробую щось знайти. Тут недалечко є ліс. Можливо, там пощастить роздобути трохи грибочків. Засмажимо їх на вогнищі. Буде смачно. Сюди ще б чашку міцного чаю... – замріяно проказала вона, розпрямляючи пальцями заплутане волосся, якого вона вже декілька днів не розчісувала.

– Ні! – аж занадто лунко вигукнув Джеліос Кіферон та здригнувся, наче по його тілу пройшов електричний струм. Його очі заплющилися на мить, а губи міцно стиснулися.

– Що таке?

– Нікуди не йди. Це надто нерозсудлива ідея. До того ж мені вже краще. Я відпочив та набрався сил.

– Справді? Не знала, що думки про їжу можуть послаблювати голод. – саркастично вимовила вона, скорчивши невдоволену гримасу на обличчі. – Я швиденько повернуся. Тільки не тривож Орена, нехай поспить.

– Будь ласка.

Ніка невблаганно похитала головою та зробивши крок, відчула як здригнулася земля під ногами. Спочатку вона подумала, що то все привиділося, проте наступний підземний поштовх змусив її втратити рівновагу та впасти долілиць. Джеліос блискавично кинувся їй на поміч.

– Що відбувається? – схвильовано крикнула вона.

– Не знаю.

– Почалося! – Орен раптово прокинувся та вхопив Ларія за руку. – Потрібно бігти, негайно!

Вони швидко мчалися до Білої Вежі. Землетрус все дужчав, було важко рухатися, коли все навколо здригалося, а й інколи ґрунт вислизав з-під ніг, на поверхні утворювалися великі тріщини. Небо затяглося густими білими хмарами, що аж сонячні промені не могли проникнути крізь цю товсту завісу. Нарешті вони дісталися бажаного місця. Біла Вежа височіла неподалік та тремтіла разом із землею. Зчинилося неймовірне сум’яття. Вартові бігали туди сюди, не наважуючись покидати пости. Але зрештою інстинкт самозбереження переміг, тому вони всі дременули шукати рятунку від землетрусу деінде.