Слава ЗСУ!

Орен спинив Ніку, щоб сказати їй на останок кілька слів.

– Бережи себе.

– Орене, ти хороша людина. Я докорінна змінила про тебе думку з моменту нашої першої зустрічі. – вона витягла з кишені скляну кульку. – Тримай, це твоє.

– Ні, залиш собі на згадку. Остерігайся найманців, вони до останнього моменту будуть полювати за статуетками. Тепер Кардек став головним, його жорстокість не знає меж. Можливо, ти ще маєш деякі сумніви щодо мене, адже я не був з тобою повністю чесним. Я зробив багато хибних дій, про які щиросердно шкодую. Ось, візьми. Нехай це стане доказом моїх слів. – він дістав з сумки невеличкий прозорий флакончик та поклав у долоню Ніки.

– Це ключ? – її очі широко відкрилися.

– Саме так. Я підмінив флакончик, а найманцям віддав звичайну воду. Так що спалах перенесе їх назад у цей час.

– Мені він теж не потрібен.

– Гадаю, цей препарат знадобиться комусь із вас. Спалах відбудеться у будь-якому разі, статуетки лише послаблюють його нищівну силу.

– Спасибі тобі, Орене Трейк, найблагородніший розбійник усіх часів та земель. Обов’язково посадіть у вашому садочку червоні троянди, Рен буде у захваті.

– Тепер ідіть. Дістаньтеся верхнього рівня.

Раптом їх оточила група вартових.

– Сьогодні сірий день. – сказав один із них.

Орен розлючено крикнув та вже хотів полізти у бійку, проте Ніка вчасно його спинила.

– Найсіріший. – голосно промовила Ніка, дивлячись прямісінько в усміхнене обличчя невисокого чоловіка з білявим волоссям. – Ці люди на нашому боці. Вони повстанці.

Лише тепер вона зрозуміла, що ці кодові слова використовували лише ті люди, які насмілилися протистояти Квартетові.

– Прощавай. – з доволі зажуреним виглядом, промовила Ларія, вхопивши Ніку за спітнілу руку.

– Біжімо! – крикнув Джеліос, коли земля здригнулася ще сильніше, немов на неї ступила невидима нога велетня. Вони мчалися щодуху, позаду лунали водночас захоплені та сполохані голоси та руйнувалися білі стіни. Вежа була дуже близько, нарешті, вони забігли до входу та попрямували гвинтовими східцями нагору. Стіни помітно тремтіли, а зі стеля сипалося каміння. Ніку втішала лише одна думка – скоро вони опиняться у Пеліоні,там їм доведеться зіткнутися з іншою загрозою. Краплини поту блистіли на її виснаженому обличчі. Джеліос почав обмацувати стіни та колони на верхньому рівні.

– Де цей портал? – аж занадто знервовано прохрипів він, знесилено впавши на одне коліно.

Ніка голосно крикнула, коли поруч відвалився величенький шматок стіни.

– Треба стати в центрі! – абсолютно безпідставна думка виникла у її голові. – Хутчіш!

Джеліос випростався та пошкутильгав до неї, потім здивовано роззирнувся, очікуючи чогось абсолютно неймовірного. Ще кілька секунд вони простояли мовчки, слухаючи як страшенний гуркіт розносився назовні. Зненацька колони спалахнули яскравим світлом, яке повністю засліпило їхній зір. Ніка відчула як втрачає рівновагу, здавалося, підлога провалилася під ними. Безкінечність огорнула її свідомість. Вже не було чути ні гуркоту, ні стривоженого дихання її друга. Час спинився або ж його взагалі не існувало. Її шию охопило раптове тепло, яке поширювалося по всьому тілу.