Слава ЗСУ!

За сніданком ніяких прикрих інцидентів не трапилося, незважаючи на розлитий вишневий компот, склянку якого випадково перехилила Ніка, коли намагалася дотягнутися до салату з огірочків, що стояв на іншому кінці столу. Всі були надто зайняті своїми пригніченими думками про завтрашній спалах, що й не помітили як багрова рідина розтеклася поміж тарілками та скрапувала зі столу, окрім Джеліоса, адже саме на його штани й скрапував солодкий компот. Він швидко вхопив пальцями серветку та почав протирати нею плями на штанах. Ніка зніяковіло прошепотіла йому вибачення прямісінько у нахмурене обличчя та допомогла ліквідовувати сліди своєї неуважності.

– Коро, у мене виникла пречудова ідея. – безжурно почала Даная Лутор, аби розігнати той похмурий настрій, що нестерпно тиснув на всіх. – Давай відразу після спалаху влаштуємо вечірку. Обов’язково використаємо вибухторт та мильні бульбашки, які плавають у повітрі. Знову станцюємо наш танок. Ввімкнемо найкращу музику та кольорові ліхтарики. Оце будемо веселитися, чи не так? Впевнена всі охоче до нас приєднаються. Зеноне, як тобі моя ідея?

– Чудова.

Нарешті всі наїлися досхочу та вже й збиралися встати зі столу, проте Зенон вказав помахом руки, що варто залишитися на своїх місцях.

– Завтра – вирішальний день для всього міста, то ж ми не маємо права схибити. Я повинен був віднести одну зі статуеток до колони Сонця, але...

– Ти що передумав? – з неприхованою підозрою урвав його Максіон Тис.

– Наші плани змінилися... Точніше вони завжди були такими, просто не всі знали.

– Я щось не второпав! Що означає:«Плани завжди були такими...»?

Зенон подивився на заціпенілу Ніку.

– Річ у тім... – кволо почала вона. – Послабити нищівну силу спалаху зможуть лише ті, хто здійснює або здійснював перехід. Тобто тільки ти і я. Інших спалах безумовно знищить, спочатку забере у них зір, а потім й життя. Ми є невразливими.

Даная та Кора схвильовано зойкнули. Вони теж нічого не знали про особливе завдання Ніки. Обличчя Максіона надто перекосилося, наче він щойно проковтнув цілісінький лимон.

– Який же я дурень! Як довго ви приховували це від мене.

Ніка кинула на нього довгий погляд сповнений відвертого розкаяння.

– Майже від початку. Зак вичитав цю інформацію у бібліотеці Аредону, саме тоді й зародився наш задум.

– Отже, Зак теж в курсі. Хто ще?

– Лише Джеліос. – вона змовчала про Латею, адже сама не знала наскільки багато їй відомо.

– Чому ж ви не розповіли відразу? Що вам завадило?

– Ти не погодився б!

Він просто знавіснів, здавалося його здоровий глузд затьмарився.

– Звісно, це просто безумство. Як бачиш, зараз я теж не в захваті від цієї ідеї

– Принаймні вже немає часу щось змінювати.

– Ніко, ти взагалі не маєш знаходитися зараз у Пеліоні. Для тебе все повинно було закінчитися ще кілька місяців тому. Коли, ми нарешті спекалися винищувачів. – його очі почервоніли та заблистіли від сліз. – Зрозумій, це не твій тягар. Пеліон став моєю домівкою. Будь ласка, повернися до свого світу. Не жертвуй власним життям, я ладен зробити все, щоб ти не опинилася на Трояндовій площі під час спалаху.