Слава ЗСУ!

– Данає, ти тепер працюєш замість будильника? – спросоння пробелькотів Максіон, протираючи пальцями набряклі очі.

Проте вона не спромоглася промовити бодай одне слово. Її рожеві вуста беззвучно тремтіли.

– Що трапилося? Де… – Зенон вмовк у повному збентеженні, коли його погляд помітив на столі лише одну срібну фігурку юнака. – Де інша статуетка? – аж занадто знервовано гаркнув він, вихвачуючи папірець з руки Данаї.

– Що тут відбувається? – не стримався Максіон.

– Нас що обікрали? – з неприхованим жахом спитався Зак. Всі надто переймалися тим, що в цей день могло трапитися щось незаплановане.

– Він узяв статуетку та й сам подався на площу. – нарешті обізвалася розпашіла Даная, заливаючись слізьми.

За якусь долю секунди до Ніки все таки дійшло про кого йшла мова. В кімнаті не було лише Джеліоса. Раптовий страх пронизав її наскрізь та просочився до найглибших куточків її думок. Могло трапитися все що завгодно, тільки не це. У вухах щось гучно загуділо, то кров шаленим темпом шугонула до голови.

– Цілковитий дурень… Безумець! Чому йому завжди вдається зіпсувати наші плани? – злісно бурмотів крізь зуби Зенон, у паніці метаючись по кімнаті. Записка вилетіла з його розведених пальців та впала на пошарпаний килим. Ніка крадькома підняла її та прочитала вміст:

«Пробачте, це був мій вибір. Ніка не повинна опинитися на площі. Я займу її місце.

P.S. Не намагайтеся мене знайти. Я з’явлюся біля колони Сонця лише за десять хвилин до спалаху».

Вона затулила рот рукою, щоб утриматися від крику. Здавалося, крижана темрява повністю наповнила кімнату та її свідомість. Спантеличені голоси лунали довкола, проте Ніка була зосереджена лише на власних думках, які хаотично сплуталися у голові. Вона була впевнена лише в одному – Джеліос не зможе пережити спалах. Він загине. Нескінченний розпач шматував її зсередини. Провина дедалі зростала та перетворювалася на душевний біль. Чиясь тепла рука торкнулася її тремтячого плеча та привела Ніку до тями.

– Можливо, Джеліос вчинив правильно. – Максіон намагався підбадьорити її, проте його притишений голос був наповнений сум\'яттям.

– Що? – Зенон вибухнув неконтрольованою злістю та, наче хижий звір підскочив до зашарілого Максіона. – Що ти таке верзеш? Джеліос утнув величезну помилку. Я не дозволю йому пожертвувати життям.

– Зенон має рацію. Максе, лише ми двоє здатні врятувати Пеліон. Я не хочу, щоб Джел постраждав. – ледве видушила з себе Ніка, міцно вхопивши його за руку. Зенон схвально кивнув. Нарешті вона відчула і його підтримку.

– До спалаху залишилося рівно п’ять годин. – Зак квапливо зиркнув на свій маленький годинник на лівій руці.

– Я знайду його. – впевнено вигукнув Зенон Рейнол, розминаючи пальці. – В жодному разі не покидайте будинок до мого приходу. Кардек може бути неподалік – суворо звелів він, окинувши всіх присутніх проймаючим поглядом, який затримався на зіщуленому обличчі Ніки.

– Я хочу допомогти. – рішуче заявила вона.

– Ні. Якщо я не повернуся вчасно, вирушайте на площу та завершіть свою справу. – Зенон різко повернувся та вибіг з будинку, гучно гримнувши дверима.

– Вам слід поснідати. Я миттю щось приготую. – дбайливо пробелькотіла Кора, наче й нічого не трапилося, та побігла до кухні.