Слава ЗСУ!

Даная Лутор вмостилася на дивані, закинувши голову назад, її золотисті кучері прилипли до змокрілого обличчя.

Ніка помітно нервувала та весь час поглядала у відчинене вікно, ніби сподівалася угледіти там Джела.

– Ми лише гаємо час. Потрібно щось робити.

– Ні. – заперечив Максіон, приховуючи в очах хвилювання. – Ми залишимося тут і будемо чекати.

Незабаром Кора принесла цілу тарілку бутербродів та великий сирний омлет. Ніка хутенько ковтала омлет, навіть не розжовуючи. Її шлунок не бажав сприймати їжу і голосно бурчав.

Проходили години напруженого очікування, Зенон таки не з’явився. З завмиранням серця, Ніка міцно стискала у долоні чорний камінець на ланцюжку, сподіваючись що той придасть їй наснаги та терпіння.

– Вони не прийдуть. – розчаровано відмітив Максіон, від його слів Даная ще більше розридалася.

– Не треба впадати у відчай, у будь-якому разі Джеліос з’явиться на площі. – ледь чутно промовила Кора, аби підбадьорити друзів, проте її слова лише збільшили нестерпне напруження, що повисло у повітрі.

Ніка знову відчула приплив безнадії, кожен її подих вселяв у неї абсолютне пригнічення.

– Я не дозволю йому загинути через мене. Він не заслуговує на таке.

– Через тебе? Він робить це заради Пеліону та його мешканців. – слова Максіона прозвучали надто фальшиво.

– Скоро все станеться. – понуро виголосив Зак, розглядаючи маленький горщик з потворними зеленими колючками.

Кора принесла на таці чотири чашки гарячого чаю від якого линув жасминовий аромат.

– Зенон повернеться... ще є час. – Ніка схилила голову, тому що та видалася їй незвично важкуватою. Набридливий шум у вухах поволі вщухав та й мозок вже не так кипів.

Вони сиділи мовчки, позираючи один одному в розгублені вічі. Тиша стискала всі їхні похмурі думки та навіювала пекуче відчуття тривоги. Ніка не знала що й казати. Її обличчя все більш полотніло з кожною наступною секундою, яка здавалася їй вічністю. Яскраве сонячне сяйво пробивалося крізь відчинене вікно та наповнювало вітальню. Не було чути веселого співу пташок, вони, наче передчували наближення загрози. Вона поглянула на свій годинник – до спалаху залишилося менше години. Більше не можна було чекати.

– Хильни трішки чайку, тобі значно полегшає. – вмовляла Кора знервовану Данаю, що згорнулася на дивані клубочком та тихенько ридала, затуливши набрякле обличчя руками.

– Зенон дуже сміливий, він зможе врятувати нас усіх. Чому ви звинувачуєте його у брехні? Він завжди хоче допомогти, а ви тільки думаєте, як образити порядну та шляхетну людину. – писклявим голосочком докоряла вона.

– Тихенько...попий трішечки. Ми всі знаємо, що Зенон хороша людина. – дбайливо заспокоювала її Кора. Нарешті Даная випрямилася, відліпила від обличчя змокріле волосся та слухняно випила чай.

Ніка обережно взяла чашку, що стояла перед нею та теж зробила декілька ковтків міцного чаю, що був майже холодним, проте доволі смачним. Жасминовий аромат заполонив її горло.

– Пробач… – схвильовано прошепотів Максіон, не зводячи з неї проймаючих зелених очей.

– За що? – відверто здивувалася Ніка, з апетитом допиваючи чай.