Слава ЗСУ!

Ніка перелякано відскочила назад, спіткнулася та впала додолу, затуливши розпачливе обличчя руками. У голові щось голосно загуділо та почало скручувати мозок, а в ступні спалахнув різкий біль. Далі все відбувалося надто швидко. Повітря щось розітнуло – розмитий силует Зенона Рейнола раптово з’явився між ними, наче непробивний щит, та з усього маху вдарив ногами спантеличеного Кардека, від чого той відразу втратив рівновагу та повалився на бруківку. Потім Зенон обезсилено впавши на спину, почав задихатися. Ніка знала, що він прийняв смертельний удар на себе. Удар, який призначався саме їй.

– Ні, тільки не через мене…будь ласка. – крик жаху вирвався з її горла. Підтримуючи руками його слабку голову, вона дивилася у попелисті очі, в яких віддзеркалювалася неприхована провина. Він картав себе за те, що не зміг впоратися з нападниками та й кинув друзів напризволяще.

– Тепер я знаю, хто насправді оберігав Джеліоса. Пробач, що остерігався тебе. Це була моя помилка...ти обов’язково дізнаєшся правду. – його голос слабшав з кожним вимовленим словом. Холодний піт рясно стікав йому з мертвенно-блідого лиця.

– Тримайся, я допоможу тобі. – розпачливо прошепотіла вона, не змігши стримати сльози.

– Ні, ти потрібна йому. – Зенон міцно вхопився за її лікоть. Ніка помітила, як тремтить все його тіло, очевидно він відчував страшенний біль. – Ти зробиш правильний вибір. Я вірю в тебе.

Востаннє видихнувши повітря, він заплющив почервонілі очі. Його пальці розслабилися та звільнили її руку.

Ніка у повному розпачі схилила голову йому на груди та розридалася. Всередині все кипіло від жалю, співчуття та ненависті до найманців. Вона не могла прийти до тями. Все здавалося несправжнім, сповнене ілюзії та марення. Зенон завжди був поруч, він не міг загинути.

– Я врятую його. Обіцяю.

З неабияким зусиллям Ніка випросталася та побачила жахливу картину від якої аж повітря почало обпікати легені. Латея лежала без свідомості, а Максіон зігнувши спину, стояв навколішках. Тірас міцно вчепився кривими пальцями у його горлянку. Інші двоє найманців дубасили ногами Орена, його закривавлене обличчя виразно червоніло під яскравими променями сонця. Джеліос поволі приходив до тями. Він підняв голову та спостерігав за всім, що відбувалося.

– Негайно відай статуетку, в інакшому разі він також помре. – Кардек спрямував свою руку з браслетом на Максіона. Тірас лиховісно всміхнувся, відчепив від нього руку та відійшов на один крок.

– Ніко, не роби цього. – у відчаї загорлав Максіон, витираючи долонею рота, з якого хлинула кров.

– Гаразд, я збережу життя трьом твоїм друзям, якщо ти виконаєш моє невеличке прохання.

«Лише той хто прийме поразку зможе перемогти.» зненацька слова власника крамниці залунали у її вухах.

Що могла означати поразка в їхньому випадку? Ніка скоса зиркнула на годинник, до спалаху залишилося рівно три хвилини. Джеліос відчайдушно схватив свою статуетку та не зводив сполоханих очей з Ніки, яка не знала, що вчинити у такій, як здавалося, безвихідній ситуації. Серце шалено калатало, з кожним його ударом вона відчувала все більше пригнічення. Усі чекали на її рішення. Зенон сказав, що вірить у неї. Це були його останні слова, які придали їй трохи впевненості у собі. Ніка впала у глибокі роздуми. Поразка могла бути лише тоді, коли вони втратили б статуетки або принаймні одну із них. Неймовірна думка влетіла їй голову. Треба було зібратися з духом та відважитися на такий небезпечний крок – знищити одну зі статуеток, що належали засновнику Пеліону.