Слава ЗСУ!

– Я згодна. – нарешті вимовила вона, поставила статуетку на бруківку та, не відчуваючи ніг, відійшла вбік.

– Ні! – благально крикнув Джеліос, його обличчя перекосилося від жаху.

– Джеле, так повинно було статися. Пробач.

– От і все. Потрібен лише один точний вистріл. – Кардек витягнув руку та з нетерпінням спрямував її на статуетку у формі юнака. – Нехай вічно живе Квартет.

Далі всі стали свідками чогось абсолютно неймовірного. Статуетка спочатку здійнялася догори,обернулася навколо себе трійко разів, яскраво сяйнула та вибухнула прямісінько у повітрі. Сила цього вибуху виявилася надто великою, всі хто стояли поруч відлетіли на кілька метрів. Найбільше дісталося Кардеку, він хлюпнувся у фонтан на трьох тиграх та втратив свідомість. Ніка вдарилася об бруківку головою, куди відразу ввірвався потік спогадів: Джеліоса стояв на кам’яному мосту. Періщив страшенний дощ, проте Ніка виразно чула всі його слова, що ринули від самого серця. Дивні відчуття промайнули всередині, на душі стало навдивовижу легко. Раптом картинка ставала все більш нечіткою, наче її змивав дощ, з’явилася всеохоплююча сірість. Ніка хутко розплющила очі та усвідомила, що все ще знаходиться на Трояндовій площі. Оговтавшись від вибухової хвилі, Тірас знову вхопив за горлянку Максіона, який не переставав пручатися. Двоє найманців витягували свого ватажка з фонтану, а ще один притис Орена ногою до бруківки. Зібравши останні сили Ніка підповзла до Джеліоса, що стискав уцілілу статуетку в руці та не знав, що з нею робити.

– Що ти накоїла! Це кінець, ми зазнали поразки. – зі сльозами промовив він.

Ніка поглянула на годинник, що тремтів разом з її подряпаною рукою. До спалаху залишилася одна хвилина.

– Отож бо й воно. Пам’ятаєш, що сказав власник крамниці?

– Лише той, хто прийме поразку зможе перемогти. – їхні притишені голоси прозвучали в унісон. Вони обоє стиснули фігурку дівчини, від якої линуло відчутне тепло.

– Гадаєш, це може спрацювати?

– Сподіваюся.

Ніка вдивилася йому в схвильовані блакитні очі, які захоплювали у своїй полон. Вона й не думала про щось шкодувати, навіть якщо все скінчиться у найгіршу сторону.

– Я люблю тебе. – зізнання вилетіло з її вуст з незвичною легкістю, наче вона безліч разів тренувалася вимовляти ці слова.

– Я теж. Безмежно...

– Знаю. Щойно згадала той день на мосту. Пробач, що змусила тебе так довго чекати.

– Нічого.

Важко дихаючи, Ніка знову поглянула на годинник. До спалаху лишилося всього десять секунд.

– Заплющ очі. – відчайдушно попросила вона, сподіваючись, що це допоможе йому захиститися від убивчого світла. Проте Джеліос не послухався. Його добродушне обличчя приблизилося до її зіщуленого обличчя на мінімальну відстань, що аж Ніка могла відчувати його тепле дихання на своїй шкірі. Джеліос поцілував її вперше. Легкий дотик його губ подарував їй незгасиму надію. Її серце спалахнуло якимсь незбагненним полум’ям, що стрімко поширювався по всьому тілу.

Вона намагалася не думати, що за кілька секунд вони можуть загинути разом з цілим містом. Здавалося, ця мить стала для неї цілим життям. Усе злилося докупи – думки, мрії та бажання. Ніка забула геть про все на світі, лише відчула як статуетка почала обпікати її долоню. Проте, не зважаючи на пекучий біль, вона так міцно зціпила пальці, що ніщо не змогло б їх зараз розімкнути.