Слава ЗСУ!

– Справжнісіньке.

– Диво те, що він вчасно прийняв препарат. Ще кілька хвилин і наслідки були б непоправними… Зрештою все обійшлося на цей раз. – проголосив Кадем Пел, розгладжуючи борідку.

– Латеє, як ти так швидко видужала, і чому спалах не подіяв на тебе? – недовірливо запитала Ніка.

– Це легко пояснити. – знову заговорив Кадем. – Коли вона була ще малою, я дав її спеціальний препарат, який служить захисним механізмом проти спалаху, проте має невеличкий побічний ефект. Напередодні, кожний раз з’являються лихоманка та слабкість, зрештою симптоми швидко минають. Лише так я міг вберегти дочку від свого власного винаходу – цієї колони Сонця, яка багато століть тому дала змогу здійснити Пеліон перехід.

– Пробачте, що так довго обманювала вас. Я – дочка засновника Пеліону. – з гідністю промовила Латея, все ще обіймаючи батька. У Ніки та Джеліоса повідвисали щелепи. Але найбільше був приголомшений Максіон, він навіть не знав як на реагувати на ці слова. Запала тривала мовчанка. – Максіоне, я прибула у цей час, щоб передати тобі послання за велінням мого батька. Також підкинула браслет під ліжко Ніки, щоб вона могла захистити себе від найманців. Зенон дізнався про мою таємницю біля вежі Шепоту...– Латея вмовкла, намагаючись розшукати поглядом Зенона Рейнола. Ніка з болем поглянула на те місце, де він лежав ще до спалаху.

Джеліос ще не знав, що сталося з його другом, адже був непритомний у той трагічний момент.

– Де Зенон? – стурбовано спитався Джел, наче передчуваючи щось погане.

– Він…він…Кардек убив його. – ледь видушила з себе Ніка, відчуваючи запаморочення в голові.

– Ні, такого не могло статися. Зенон найсильніший... Він завжди витягував всіх із халепи…

– Мені шкода.

– Спалах повернув всіх найманців та Орена Трейка до їхнього часу. А Зенон... – Кадем раптово вмовк, щось ретельно обмірковуючи. – Ми перемогли. Тепер вам слід дізнатися правду, яку так ретельно приховував Зенон Рейнол усі ці роки.

Ніка відчула, як сіпнулося її серце. Вона помилялася щодо Зенона, він був чудовою людиною. Тепер вона пожертвувала б всякою правдою, аби він тільки був живим.

– Що ви маєте на увазі? Зенон нічого не приховував від мене! Він мій найкращий друг! – недовірливо викрикнув Джеліос.

– Ця історія розпочалася ще задовго до твого народження.

– Ви справді заснували Пеліон? – втрутився ошелешений Максіон.

– Я був завзятим мандрівником. Більшу частину свого життя провів у довгих та небезпечних мандрівках. Побував на різних землях, бачив незміренну кількість чудес. Одного разу я опинився у старому місті, що не було схожим на інші. Його мешканці були привітними та щирими, ніколи не знали, ні воєн ні голоду. Проте місто знаходилося на межі руйнування, воно було розміщене на небезпечній місцині. Мої розрахунки показали, що через декілька місяців воно опиниться у проваллі. Звісно я мусив цьому запобігти, тому негайно взявся до роботи. Нестача часу вдавалася у взнаки, проте це не спиняло мене. Багацько безсонних ночей клопіткої праці дали свій результат.

– Ви створили колону Сонця...

– Саме так. Точніше кулю на її верхівці, що допомогли мені перенести місто та його жителів у безпечне місце. Дізнавшись про щасливий порятунок, вони назвали місто на мою честь. Це було так люб’язно з їхнього боку. Відтоді я вважаюся засновником Пеліону.