Слава ЗСУ!

Джеліос відреагував бурхливо:

– Ніка, краще послухай його. Ти не знаєш з чим маєш справу.

– Досить вирішувати все за мене. Ви повернули мене сюди, щоб я допомогла Максу. Я саме цим і займаюсь. – її голос пролунав досить грубо. І вона щиро про це жалкувала.

– ЩО? Ви навмисне повернули її сюди? Що ви накоїли! Скоро від Пеліону залишаться одні руїни. – аж занадто голосно та імпульсивно вигукнув Максіон.

Якийсь старий перехожий глянув на них, як на божевільних, і пробурчав собі щось під ніс.

– Нам потрібно розібратися у всьому. Тільки не тут, ми привертаємо занадто багато уваги. Ти приніс послання? – з недовірою запитав Зенон, склавши руки докупи.

– Так.

– Тоді, ходімо до лабораторії. Там ми спробуємо все вияснити.

– Гаразд, але Латея піде з нами.

– Ти впевнений? – Зенон явно не довіряв тій дівчині.

– Абсолютно. – щиро відповів він.

Розділ третій

Знахідка

Вони знову зібралися у лабораторній залі. Максіон дістав з кишені шматок старого пожовклого паперу – всі завмерли в очікуванні. Здавалося, від цього папірця залежала їхня доля.

Його голос звучав досить чітко:

Давнє місто, що пройшло крізь час

Загине під руїнами в той раз,

Коли велике світло спалахне –

у далечінь воно всіх віднесе.

Хто фігурки дві з’єднає –

той про мешканців подбає

Давно засновник їх створив

Але у часі загубив.

Ворогів ви стережіться

Та в пітьмі не загубіться.

Запала тривала мовчанка, яку порушувало неголосне шурхотіння біля лабораторного столу – то працював новий прилад Зака та Кори. Ніка сиділа на дивані поруч з розгубленим Джелом, вона ніяк не могла сприйняти почуте. Зенон почав крокувати навколо лабораторного столу, його кроки відлунювалися по всій кімнаті. Латея напружено стояла біля вікна, явно очікуючи якихось слів.

– У посланні не згадується назви міста. Чому ви вирішили що мова йде про Пеліон? – раптове запитання Ніки здалося Максу недоречним.

– У мене немає жодних сумнівів, що послання стосується Пеліону. Зрозумійте, врешті-решт, воно не випадково опинилося саме в моїх руках. Я повинен врятувати це місто. Тепер це мій обов’язок.

– Ми все одно ризикуємо. – не погодився з ним Зенон. – Послання може бути фальшивкою. Хтось дуже прагне знайти ті дві статуетки, що відкривають перехід.

Джеліос у задумі піднявся з дивану.

– Але кому вони знадобилися? Хто ще міг знати про статуетки, крім винищувачів?

Зенон лише стиснув плечима.

– Нам слід це з’ясувати.

Максіон Тис невдоволено скривився. Він втрачав терпіння з кожною секундою.

– Та годі вам! Можливо, хтось просто хоче врятувати Пеліон. Комусь не байдужа доля цього міста.