Слава ЗСУ!

– Віддай мені цю річ. Я сховаю її в належному місці. Вона відчувала, як її серце шалено вистрибувало з грудей та зрадливо тремтіли коліна.

– Ні!

– Повір, я не бажаю тобі зла. Я ніколи не був з ними заодно. Я хочу допомогти. Віддай статуетку, Аврея не повинна заволодіти нею. Будь ласка. Поки не пізно… – його тихий голос був наповнений хвилюванням та відчаєм. У пожухлім світлі місяця, вона змогла розгледіти руде волосся та втомлене бліде обличчя. Ніка мимоволі протягнула йому статуетку. Пальці самі розімкнулися, звільнивши зі свого полону ту дорогоцінну річ.

– Спасибі, що довіряєш мені. З тобою все буде добре. Він допоможе тобі. – Левен схопив статуетку та зник у темряві.

Її дихання було занадто глибоким, в голові все перемішалося. Через мить Ніка побачила перед собою яскраву люстру та стривожене обличчя Зака.

– Левен. – майже беззвучно видихнула вона та заплющила очі.

– Ніка, – знайомий шепіт увірвався до її свідомості. – Ти змогла…ти впоралася.

– Джел?

– Так, це я.

– Там був Левен. Він забрав статуетку… він прагнув вберегти її від Авреї. – розплющивши очі, вона побачила перед собою усміхнене та водночас схвильоване обличчя.

Зак замислено впав у крісло та схрестив руки на грудях.

– Виходить, що Левен сховав статуетку десь у цьому будинку. Нам потрібно її знайти. Займемося цим завтра. Сьогодні я дуже втомився. Обговоримо цю новину за сніданком.

Вранці Ніку розбудив дзвінкий сміх, який, здавалося, проникав крізь стіни та розносився по всіх кімнатах. Вона хутенько зіскочила з ліжка, та прислухаючись до глухих ударів об стіну, визирнула з-за двері. В коридорі Даная Лутор метала навсібіч порцелянові десертні тарілки, з її вуст виринав веселий сміх, коли вони вдарялися об стіну та не розбивалися.

– Що ти тут виробляєш? – Ніка помітила, що її голос прозвучав аж занадто здивовано.

– Я випадково випустила з рук тарілку, а вона залишилася цілою. Це так незвично. Тепер ось перевіряю…

Зненацька в коридорі появився Джеліос, його погляд застиг на розкиданих по підлозі тарілках.

– Що сталося? Данає, Кора попросила тебе принести десертні тарілки, а не жбурляти їх об стіну. О, Ніко, доброго ранку! – він почав швиденько збирати тарілки, а Даная взялася знову підкидати їх вгору. Очевидно, це заняття прийшлося їй до вподоби.

– Припини робити цей безлад. Ці тарілки неможливо розбити. – Джеліос відібрав у неї решту тарілок і чкурнув до їдальні. Даная невдоволено пирхнула та почовгала за ним. Ніка також спустилася до їдальні. За великим круглим столом, вкритим білосніжною скатертиною уже вмостилися Зак, Максіон та Зенон. Джеліос допомагав Корі розставляти тарілки. Латеї в приміщенні не було. Даная весело підскочила до столу та накинулася на Зенона.

– А де ж моя нова подружка Латті? – солодким голосом прощебетала вона, оглядаючись навколо. Нахмуривши брови, Зенон обережно звільнився від її рук. Він явно не довіряв їхній новій знайомій.

– О, Латея допомагає мені на кухні. Це так мило з її боку. – вигукнула Кора, граційно кружляючи навколо столу.

– Коли це ви встигли потоваришувати? – на блідому обличчі Зенона Рейнола з’явилася неприхована підозра. Його губи витяглися тонкою лінією, а сірі очі звузилися до щілин. – Ми не можемо їй довіряти.