Слава ЗСУ!

– Але ж… – Даная зненацька розгубилася.

– Ми не маємо підстав, щоб їй не довіряти. Вона хоче допомогти. – не погодився з ним Максіон Тис.

– Ми нічого про неї не знаємо.

– Я знаю достатньо. Вона – хороша людина.

Ніка знала, що Зенон завжди ставиться насторожено до новачків у їхній компанії. Вона навіть співчувала Латеї, адже не так давно сама була на її місці. Ніка добре пам’ятала той час, коли Зенон вважав її загрозою. Той колючий холод, який ринув з його очей, пронизував її наскрізь. Отже, Ніка була на стороні темноволосої дівчини. Ще трохи посперечавшись усі вмовкли, коли до їдальні ввійшла Латея з металевою тацею у руках. Даная посміхнулася і привіталася з нею. Ніка допомогла їй розставити на столі тарілки з салатами. За сніданком напружена атмосфера дещо розрядилася. Зенон також пом’якшав, тепер він уже не зиркав на Латею таким дошкульним поглядом.

Зак запропонував усім спробувати новий напій за його власним рецептом. Ніка піднесла склянку з темно-синьою рідиною до рота та зробила ковток. Спочатку смак виявився дещо солодкуватим, а потім язик почав жахливо пекти. Відчуваючи нестерпний вогонь у горлі, вона скривилася і почала швидко напихати до рота холодне полуничне желе. Піднявши почервонілі очі, побачила, що Даная ледь не впала зі стільця. Махаючи руками навсібіч, вона жадібно хапала ротом повітря. Джеліос почервонів, на його скронях виступили вени. Здавалося, що його душать чиїсь невидимі руки. З іншими сталося подібне, лише Зак не корчився і не запихав нічого до рота, він просто перелякано оглядав своїх друзів.

– Що воно таке? – задихаючись прохрипіла Ніка.

– Ой, я забув попередити, що воно трохи гостре. Тому я і назвав його «Вогняний вибух». Спочатку треба було покласти до рота трохи льоду. Вибачте, що випустив цю дрібницю. – він вказав тремтячим пальцем на тарілочку з льодом, за яку тепер йшла справжня боротьба.

– Ти мало нас не повбивав. – суворо загудів Зенон, коли вже всі отримали по кубику льоду. Ніка відчула значне полегшення і відкинулася на спинку стільця. Зак ще декілька хвилин вибачався, а потім всі знову вернулися до їжі. Кора спекла на десерт смачний вишневий пиріг, яким всі залюбки ласували.

– Вчора ми спромоглися дещо дізнатися. – почав розмову Джеліос, споглядаючи, як всі насолоджувалися пирогом. – Під гіпнозом Ніка згадала події, які стосуються статуетки Кадема Пелла.

– Що? – Максіон ледь не вдавився. – Ви знаєте де статуетка?

Джеліос заперечно похитав головою. Дівчата розчаровано зітхнули.

– Ми довідалися, що Ніка передала статуетку Левену. Він був науковцем. Ми цілком впевнені, що Аврея не володіла статуеткою. Отже, Левен сховав статуетку від усіх винищувачів. Навряд чи у нього були спільники.

– Нам залишається лише знайти її. Простіше простого. – з іронією проказав Зенон. – Хоча, статуетка може бути десь у цьому будинку. – його обличчя набуло серйозного виразу.

– Максіон жив тут деякий час… – Джеліос вибагливо подивився на Максіона, шукаючи у його очах підтримки.

– Так, жив… І що? – здивовано пробурмотів він. – Якщо Левен хотів щось приховати, то він зробив це дуже вміло. Все-таки він був розумніший від нас усіх. Той рудий хлопець завжди здавався мені потаємним. Але тоді, я не надав цьому ніякого значення.