Слава ЗСУ!

– Нам варто обшукати будинок. – заявила Ніка і всі відразу погодилися.

– Тоді Зак та Кора оглядають перший поверх, Максіон та Латея другий, Джел та Ніка піднімуться на горище, ну, а Даная зі мною спуститься до підвалу. – рівним голосом скомандував Зенон і встав зі столу.

– Що? – аж занадто голосно зойкнула Даная, округливши очі. – Я не хочу йти до підвалу, там темно і вогко, ще там багато бридкого павутиння. – її так сильно затіпало, що здавалося вона гепнеться на підлогу. Але на Зенона це аж ніяк не подіяло.

– Не переймайся у нас є ліхтарики. А волога та павутиння не стануть для нас загрозою.

Через декілька хвилин усі розбрелися по будинку. Ніка та Джеліос викарабкалися на горище. Там таки нічого не змінилося. Ніка окинула коротким поглядом великий стелаж з книгами, завалений старим науковим приладдям металевий стіл, всілякий мотлох та розтрощені стільці. Останні змусили її посміхнутися. Ніка згадала як незграбно впала зі стільця, а Джеліос впіймав її. Очевидно він подумав про те саме, бо його рот витягнувся у широкій посмішці.

– Щось мені не віриться, що він міг сховати статуетку серед цього мотлоху. – Ніка помітила, що її голос прозвучав якось неприродньо.

– Можливо, саме тут винищувачі не стали б її шукати.

– Він міг її знищити. Це був би найнадійніший спосіб… Тоді ми не зможемо врятувати Пеліон. – Ніка заклякла на місці, тривожне відчуття проникло до її свідомості.

– Ні, Левен не міг цього зробити. У тому не має сенсу. – не досить переконливо проказав Джеліос, оглядаючи стіни запиленого горища. Ніка зітхнула і також взялася до справи.

Спочатку вона придивилася до лабораторного столу, але не виявивши нічого суттєвого, взялася розпаковувати коробки зі старими речами. Вона дістала згортки столітнього одягу, невеликі картини з потрощеними дерев’яними рамами, шматки посуду, металеві підсвічники та всілякі дрібні речі. На жаль, статуеток там не виявилося. Джеліос тим часом оглядав стелаж з книгами. Ніка невдоволено пирхнула.

– Це не можливо.

– Чому?

– Тому що це все дурня якась. Навіщо ховати статуетку самого Кадема Пелла у цьому захаращеному будинку? Та ще й прямо під носом Авреї та інших винищувачів. – Ніка підійшла до вікна і відчинила його навстіж. Тепле повітря почало заповнювати приміщення і просвітлювати її розум.

– Левен знав, що робить. Тим паче, що Аврея йому довіряла. – він прикипів поглядом до вікна.

– Сподіваюся, ми також знаємо, що робимо. Ця історія здається мені дедалі складнішою.

Джеліос підійшов до Ніки і пильно заглянув у її широко розплющені очі.

– Ніка, я хотів би тобі дещо сказати. Це стосується нашої розмови на мосту… Ти так і не пригадала той день? – він видихнув прямісінько їй в обличчя, і поклав руку на її плече, ніби побоюючись, що вона так невчасно розтане у повітрі.

– Дивно…

– Що? – в його голосі промайнула надія.

Проте Ніка зовсім його не слухала, вона дивилася на великий круглий годинник, зроблений з дерева, що висів на облупленій стіні.