Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спалах

– Гадаєш, я втратила здоровий глузд?

Ніка різко відірвала руки від обличчя і ненароком узріла чиюсь постать біля дерев за дитячим майданчиком. Спочатку вона гадала, що то їй привиділося, але приглядівшись, вона переконалась, що якийсь темноволосий хлопець дивився прямісінько у їхній бік. Дивний холод пробігся по її спині, змусивши все її тіло затіпатися.

– Що з тобою? Пробач, не думала, що мої слова так на тебе вплинуть. – з відвертим сумом мовила Діна, споглядаючи на зблідле обличчя подруги.

– Не в цьому річ. Здається, за нами хтось стежить.

Ніка швидко зиркнула на Діну, тицьнувши пальцем на незнайомця у синій футболці та чорних штанах.

Діна вгледілася поміж дерев, але нікого не побачила.

– Ти впевнена? Навіщо комусь стежити за нами?

– Ні, там точно хтось був. Я його бачила.

– Ніко, ти добре почуваєшся? Голова не болить?

Трійка дітлахів пробіглася біля них з гучним реготом. Наче відчувши якусь наступаючу небезпеку, Ніка почала шукати очима сестру. В душі все похололо від страху, коли вона побачила, як Лора метнулася за м’ячиком, що приземлився біля ніг того самого темноволосого юнака, який щойно стояв біля дерев. Кудлатий песик тихенько загарчав і побіг собі до гойдалок.

– Нечепурко, ти куди? – тоненько гукнула Лора, намагаючись угледіти песика, якого й слід пропав. Незнайомець підняв м’ячик і подав його Лорі.

– Ось, тримай. – м’яко проказав він.

– Дякую. – зашарілася Лора.

Ніка стрімко зірвалася з місця і кинулася до сестри.

– Не чіпай її! – верескнула вона, відтягуючи Лору від незнайомця. Діна захекано підбігла них.

– Стривайте. Я не заподію вам зла. Ніка, мені треба з тобою поговорити. – трохи знервовано мовив незнайомець, примруживши блакитні очі.

Ніку, наче пройняв електричний струм, вона не знала, що змушує її так поводитися. Всередині кипіла невиправдана злість.

– Звідки ти знаєш моє ім’я? Я ж тебе вперше бачу. Не наближайся до нас. Лоро, ми йдемо додому.

– Ніка, може все-таки варто вислухати? – зненацька втрутилася Діна.

– Ні, нам вже справді час. Бувай. – вона труснула головою, навіть не глянувши на незнайомця, і міцно вхопивши сестру за руку, прожогом метнулася геть.

Ніка сиділа на ліжку не в змозі поворухнутися, наче все її тіло перетворилося на важкеньку брилу. Існувало багато речей, яким вона не могла знайти пояснення. Усі її думки сплуталися. Вона відчувала цілковиту розгубленість. Серце чомусь вистрибувало з грудей. Що хотів від неї той дивний незнайомець? Яке він взагалі мав до них відношення? Просидівши нерухомо ще деякий час, Ніка неквапливо підвелася з ліжка та підійшла до вікна. Переконавшись, що на вулиці не було жодної підозрілої людини, вона дістала з-під ліжка картонну коробку зі всілякими дрібничками. Ретельно оглянувши вміст коробки, вона вхопила металеву шкатулку, яку подарував їй власник іграшкової крамниці. Всередині шкатулки знаходився круглий чорний камінець на срібному ланцюжку, про походження якого Ніка не мала жодного уявлення, хоча відчувала до нього незрозумілу прив’язаність.

Її пальці мимоволі торкнулися холодного каменя, який моментально почав нагріватися і вже відчутно обпалював їй шкіру. Недовго думаючи, Ніка повісила камінець собі на шию, сподіваючись, що він оберігатиме її від надокучливих страхів.

Попередня
-= 2 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 3.


Останній коментар

oksana.nechypor.5 25.09.2013

Це Вам ДЯКУЮ за позитивні емоції!
Думаю, колись побачу й чудову екранізацію Ваших
творів...)))


Demetra 23.09.2013

Спасибі)Було дуже приємно прочитати Ваш коментарій.
Саме намагаюся писати продовження)


oksana.nechypor.5 23.09.2013

Насправді гарна книга. Багата уява автора просто
вражає!!!


Додати коментар