Слава ЗСУ!

Слабкі голоси лунали зовсім поруч. Сірий туман огортав розвалені стіни – це моторошне місце наводило на неї безперервну паніку. Вона бажала якнайскоріше знайти вихід, проте не могла зорієнтуватися у просторі, наче то був якийсь безкінечний лабіринт. Туман все більш густішав і поволі забирав її в свої тенета. Ніці здавалося, що невдовзі її повністю поглине сірість та безкінечність. Вона голосно зойкнула та щодуху метнулася вперед, намагаючись знайти рятунок. Зненацька картинка почала змінюватися, тепер Ніка знаходилася біля кам’яного мосту. Якась магнетична сила зачаровано манила її вперед. Невиразний силует, що стояв посеред того мосту притягував її ще більше. Тепер Ніка намагається наблизитися до нього, але раптом щось її штовхає і вона падає у бурхливу річку.

Розімкнувши очі, Ніка відчула, що її дихання було занадто глибоким та важким, наче після довготривалого бігу. Відчуття страху не покидало її ще протягом цілого ранку. Хоч вона намагалася зовсім не думати про нічні жахіття. Полудневий дзвінок Діни відчутно привів її до тями. Ніка домовилася зустрітися з подругою біля парку о другій годині дня. Час летів дуже швидко. Невпевнено крокуючи, вона наближалася до невисокої постаті, що привітливо махала їй рукою. Легка брунатна сукня лише підкреслювала Дінину жіночність, а накручене волосся надавало їй романтичного вигляду.

Ніка спинилася і прискіпливо вгледілася в обличчя подруги, яке однозначно щось приховувало за непроникною маскою.

– Привіт. Я маю до тебе розмову. Думаю, більше непотрібно вдавати, ніби нічого не відбувається. – тоненький голос Діни був налаштований рішуче.

– Таки щось відбувається… але я не знаю що саме. Це справжнісіньке божевілля.

– Можливо, мені вдасться внести ясність у всю цю плутанину. Тільки не стався до моїх слів упереджено, навіть якщо вони будуть скидатися на цілковиту маячню. Нещодавно я була на твоєму місці… Якось ти розповіла мені про незвичне місто, яке щоразу з’являлося у твоїх снах.

– Яке ще місто? Чогось я не пригадую цього. – раптово урвала її Ніка, розгублено похитавши головою.

Діна кивнула.

– Все вірно, твої спогади були знищені. Гадаю, вони мали рацію, адже відвідування Пеліону суттєво виснажувало тебе та й додало неабиякого клопоту з тими типами, що бажали заподіяти тобі шкоди.

Ніка здригнулася, всередині зародилося доволі знайоме відчуття.

– Ти сказала «Пеліон»? Це слово нагадує мені щось…Воно доволі знайоме. – вона обхопила голову руками та зіщулилася. Безперервний потік думок шугонув їй в голову.

– І не дивно. Оті твої жахіття були побічним ефектом, тобто перекрученими спогадами про Пеліон. – Діна поправила каштанове волосся і роззирнулася. Її погляд швиденько пробігся по парку. Вона явно на когось чекала.

Ніка заціпеніла на місці, намагаючись привести до ладу свої думки.

– Але звідки тобі все це відомо? – вона не зводила прискіпливого погляду зі стурбованого обличчя своєї подруги.

– Ти доволі часто розповідала мені про свої сни. А ще одного разу до мене прийшов Борис Кірон і попросив більше ніколи не згадувати про Пеліон. Він сказав, що це становить загрозу для твого життя. Я звичайно погодилася, адже розуміла, що Борис мав намір тебе захистити.