Слава ЗСУ!

– До чого ж тут Борис Кірон? Яке він має відношення до моїх снів?

– Й гадки не маю. – стиснула плечима Діна. – Ще ти згадувала про Джеліоса. – обережно мовила вона, спостерігаючи за реакцією Ніки, що зіщулилася і затамувала подих.

– Джеліоса?

– Так. Він був твоїм другом.

– Джел… – приглушено пробурмотіла Ніка, приховавши рукою змокрілі очі. – Пробач, я не можу згадати. Чому ж ти розповіла мені тільки тепер? Чому ти взагалі мені це розповіла?

– Вчорашній випадок, змусив мене вчинити саме так.

– Ти хочеш сказати, що той дивак… – Ніка вмовкала і застигла з роззявленим ротом. До них наближався темноволосий юнак, якого вони зустріли вчора у парку.

– Знаю це прозвучить дуже дивно, адже ти навіть не здогадуєшся хто я насправді. – він говорив дуже тихо, наче його голосом був шепіт вітру. – Нам потрібна твоя допомога. Твій друг у біді.

– Хто ти? Я знала тебе, так? – Ніка не сподівалася, що її голос прозвучить настільки спокійно.

– Так, то було, наче в іншому житті. Хоча насправді минуло лише два місяці. Гарна річ. – він вказав на чорний камінець, що висів у неї на шиї.

– Е-е… – вона не тямила, що сказати, слова немов застрягли у горлі.

– Це подарунок. – швидко договорив він.

– З чого ти взяв?

– Бо я подарував цю річ тобі.

Діна приглушено зойкнула.

– Джеліос. – не своїм голосом мовила вона, вчепившись руками за багрову сукню.

– А ти, здається, найкраща подруга – Діна. Вірно? Ніка чимало розповідала мені про тебе та ще про двох її друзів.

– Ага. – розгублено затрясла головою Діна. Її обличчя спантеличено витягнулося.

Ніка шоковано доторкнулася пальцем до каменю, що, здавалося, спалахнув на її шкірі.

– Джел… – уривки споминів пробивалися до її свідомості.

Вона побачила себе на кам’яному мосту поряд з ним та падіння у бурхливу річку. Далі за нею гналася шайка жорстоких винищувачів, Борис Кірон намагався завадити їм завершити місію, а потім раптова поява Джеліоса врятувала їх усіх від безрадісного кінця. Блакитний спалах блакитного світла, що вирвався з каменю, пройняв її зір та остаточно переконав у правдивості раптових спогадів. – Я згадала Пеліон та винищувачів… вони хотіли убити мене. – її голос відчутно тремтів.

– Не переймайся, винищувачі вже в минулому. Тепер у нас виникла інша проблема. Тобі негайно потрібно прибути до Пеліону. Лише ти здатна переконати його. – захекано випалив він.

– Кого?

– Ти що зовсім його не пам’ятаєш? – на обличчі Джела з’явився сумнів, він зовсім не очікував почути саме таку відповідь.

Ніка напружила пам’ять, але крім Джела, більше не змогла пригадати жодного пеліонця.

– Ні. Про кого йде мова?

Джеліос обережно поглянув на Діну, а потім щось ретельно обміркував.

– Давай, спочатку прибудемо до Пеліону, а там сама побачиш.

– Ви збираєтеся вирушити прямо зараз? – ледь не захлинулася Діна.