Слава ЗСУ!

– Його можна зрозуміти. – видихнув Джеліос. – Максіон вважає, що несе велику відповідальність, адже послання потрапило саме до його рук. А запах просто чудовий. – з невимушеною посмішкою додав він, і загрібши рукою трохи піни, жбурнув її в Ніку.

– Це виклик? – засміявшись, вона взялася оббризкувати його водою.

Через хвилину всі троє, немов дітлахи, радісно бавилися в пінному озері.

– Ось бачиш, ти знову повеселішала. – промовив Джеліос дивлячись їй прямісінько у вічі.

Максіон не з’явився на обід. Ніка відчувала невимовну провину, що душила її зсередини, тому вирішила якнайскоріше поговорити з ним. Поки її друзі все ще сиділи за столом, вона подякувала гостинній хазяйці за смачний бобовий суп і захопивши склянку вишневого соку, подалася до його кімнати.

Він замислено стояв біля вікна, тому навіть не помітив її присутності. Ще якусь мить Ніка простояла мовчки, підбираючи в голові правильні слова.

– Я розумію, як тобі важко. У твоїх руках знаходиться доля Пеліону. – її слабкий голос пройняв напружену кімнатну тишу. Максіон зітхнув і повернувся до неї розпачливим обличчям.

– Тобі не слід було приходити.

Вона спробувала не зважати на його негативну реакцію. Забагато переживань скупчилося всередині. Потрібно було все висказати

– Це все через мене.

– Про що ти?

– Ти занапастив своє життя, коли врятував мене. – їй було не під силу стримати сльози, якесь гнітюче почуття просочилося до свідомості. Усі думки зібралися докупи та повернулися до фатального дня, що відкрив їй двері до іншого світу.

– Ніка, в цьому немає твоєї вини. Я хочу, щоб ти знала правду. Свою появу в Пеліоні я сприйняв за дарунок долі...це було блаженство. Саме тут я відчув себе дійсно щасливим. Це місто прийняло мене, стало моєю справжньою домівкою. Тепер моє життя ділиться надвоє: до і після переходу до цього світу. Здається, усе що я робив раніше було мізерним та нікчемним. Несправжнім… Але тут усе по-іншому. Розумієш?

– І ти не хотів би повернутися? Знову побачити батьків, друзів…

– Навіщо прагнути неможливого? Тепер я хочу лише одного – врятувати Пеліон за всяку ціну. – він міцно стис руку у кулак, наче готувався до нападу.

Ніка кількома кроками підійшла до нього та поплескала по плечу. На якусь мить вираз на його скутому обличчі помітно пом’якшав.

– Максе, ми впораємося з цим.

– Сподіваюся. – ледь чутно видихнув він.

Вона навіть не помітила, як необачно перехилила склянку з вишневим соком, що вилився на його білу футболку.

– Ой, пробач.

– Пусте.

– В тебе величезна червона пляма на грудях. Я все виперу. Зніми футболку! – скомандувала Ніка.

Він заперечно похитав головою.

– Не переймайся. Я й сам упораюся.

– Дозволь загладити свою провину. Ти ж не збираєшся рятувати Пеліон у брудній футболці.

– Ну, добре. – Максіон неохоче стягнув з себе футболку та подав її Ніці.