Слава ЗСУ!

– Я швиденько. – посміхнулася вона, кинувши розгублений погляд на Джеліоса, який раптово з’явився у дверному отворі. Його обличчя помітно побіліло та перекосилося, коли він побачив напівоголеного Максіона та оціпенілу Ніку з його футболкою в руках.

– Пробачте, що завадив. – крізь зуби проказав він і майнув геть.

– Стривай! Це просто непорозуміння – крикнула йому услід схвильована Ніка. Здавалося, простір навколо неї почав стискатися. Вона загубилася у лабіринті власних почуттів.

Максіон взяв її руку. Вона не могла опиратися його магнетичним зеленим очам.

– Він все зрозуміє. Наздожени його. – наче під гіпнозом, Ніка випустила футболку з руки та вибігла з кімнати.

Джеліос сидів на березі озера, зігнувши коліна та опустивши на них голову. Чорне блискуче волосся спадало на блакитні очі.

Ніка завмерла за його спиною. Її знервоване дихання було занадто гучним. Вона боялася промовити слово. Здавалося, їх розділяла якась невидима стіна.

– Я не стану втручатися в твоє життя. – він заговорив першим.

– Джеле, все зовсім не так.

– Знаю, я дарма сподівався, що…

– Послухай, – нестримано вигукнула вона. – я збиралася випрати його футболку, тому що розлила на неї сік.

– Не треба виправдовуватися... – автоматично пробурмотів Джеліос, а потім різко повернувся до неї обличчям. – Що? Все так і було? Я такий бовдур, пробач.

Ніка вмостилася поряд з ним.

– Нічого.

– Ніка, я розумію зараз не час, але хочу сказати, що…

Позаду почулися чиїсь приглушені кроки і Джеліос замовчав.

– Нарешті відіправ… – вдоволено промовив Максіон, показуючи на мокру пляму на грудях. – Чудова погода, чи не так?

– Максе, ти як завжди вчасно. – буркнула Ніка, підводячись на ноги.

– Я щось не те сказав?

– Що ти взагалі тут робиш?

– Вирішив пройтися… Гаразд, прийшов перевірити чи все в порядку? – квапливо виправдався він під її дошкульним поглядом. – Те безглузде непорозуміння…

– Хто це? – зненацька вигукнув Джеліос, придивляючись до трьох постатей, що рухалися вздовж берега, прямісінько до будинку.

Ніка здригнулася, холод пробігся по її спині. Вона відразу впізнала тих типів, що напали на них в Аредоні.

– Нам потрібно забиратися звідси! – її голос був наповнений цілковитим жахом.

– В будинку Латея! – вигукнув Максіон і кинувся вперед, але Ніка блискавично стрибнула на нього, від чого він заледве втримався на ногах.

– Вже пізно! Вони помітили нас! – голосно заверещала вона, дивлячись, як три постаті наближалися до них.

Джеліос щосили намагався відтягти перелякану Ніку від Максіона, проте її руки намертво вчепилися у його футболку. Раптом її шия почала пекти, наче ланцюжок з чорним каменем спалахнув вогнем. В голові запаморочилося і Ніка стишено зойкнула, коли потемніло в очах. Через декілька секунд вона відчула, що лежить на чомусь твердому. Страх поволі зникав, відчуття незвичної легкості наповнювало свідомість. Поруч щось зашурхотіло, Ніка стрімко підняла голову та завмерла від подиву з відвислою щелепою.