Слава ЗСУ!

– Неодмінно. – Ніка відчула, як її дихання почастішало.

Залишившись наодинці, Ніка відчинила дверцята шафи. Джеліос та Максіон щільно притислися один до одного, їхні перекошені вирази обличчя змусили її посміхнутися.

– Забери від мене руки. – процідив Джеліос, вилазячи з шафи.

– Взагалі це ти до мене притиснувся. – вишкірився Максіон, плескаючи його по плечу.

– Що на вас найшло? – прошепотіла Ніка, намагаючись надати обличчю якомога серйозного виразу. Вона дістала з полиці синю футболку та іншу пару джинсів.

– Не галасуйте. Я швиденько перевдягнуся та принесу щось поїсти.

Через декілька хвилин Ніка поверталася до своєї кімнати у чистому одязі та з повною тарілкою млинців. Біля дверей, вона наткнулася на схвильовану Лору.

– Ніка, я б-була у твоїй кімнаті. Я його бачила… Він став янголом?

– Хто? – вона заледве втримала тарілку.

– Макс. Він сидів на твоєму ліжку. А поруч стояв ще хтось. – Лора не змогла стримати сліз.

– Нехай це залишиться таємницею. Гаразд.

Вона кивнула, чорні кучері упали на очі.

– Добре. Перекажи, що я сумую за ним.

– Обов’язково. Тепер йди до своєї кімнати.

Джеліос нерухомо стояв біля вікна, а Максіон напружено сидів на ліжку підігнувши під себе ноги. Ніка поставила перед ним тарілку.

– Сюди зазирала Лора. – важко видихнув Максіон, взявши один млинець.

– Не переймайтеся, ця проблема вже вирішена. Тобі слід замаскуватися, Максе. Навряд чи хтось сприйме твою появу розсудливо. Не забувай, що ти вже давно мертвий у цьому світі.

– А як же мої батьки?

– Вони переїхали відразу після твоєї…– Ніка замовчала, вона розуміла як це було втратити близьку людину. – Гадаю, зараз немає сенсу їх розшукувати.

– Пробач. Ти маєш рацію. Моє місце не тут. З цим потрібно змиритися. – сумно зітхнув Максіон, опустивши очі собі на руки. Джеліос співчутливо поплескав його по плечу та відкусив шматочок млинця.

– Мені шкода.

– Не будемо гаяти часу. – нагадала Ніка та понишпорила у шафі. – Ось надягни кашкета. Я колись позичила його у тата, трохи старомодний, проте дуже практичний. Приміряй хутчіш!

Максіон надягнув кумедного коричневого кашкета, який прикрив йому частину обличчя.

– Так, ліпше. – погодився Джеліос зі стриманою посмішкою на вустах.

Доки мама та Лора поралися на кухні, вони непомітно вийшли на вулицю та попрямували до іграшкової крамниці. Максіон спохмурнів, коли побачив свій будинок. Тепер він належав новій сім’ї. Маленький білявий хлопчик та дівчинка весело бавилися на подвір’ї. Ніка також відчула певне пригнічення, проте зуміла приховати свої емоції під незворушною маскою. Ті двоє нагадали їй давно минулий час. Точнісінько так вони бавилися з Максом у дитинстві. Але тепер усе змінилося, Макс був живий – в цьому полягала її реальність. А те, що тепер він жив в іншому світі не мало жодного значення.

– Ми підемо через парк? – здивований голос Максіона розвіяв усі її роздуми.