Слава ЗСУ!

– І та статуетка тепер у вас? – прошепотіла Діна, наче побоюючись, що їх може хтось підслухати.

– Так. – підтвердила Ніка, тремтячими пальцями відкривши валізку. Діна аж зойкнула. Це був беззаперечний доказ їхньої розповіді.

– Той хто прислав вам те послання, не сумнівався, що ви впораєтеся з цим завданням. – проказав Борис, замислено крокуючи по кімнаті.

– Можливо… – Джеліос сьорбав чай повільними ковтками. – Проте це ще не кінець.

– Так, але погодьтеся ви зуміли знайти статуетки, які були загублені віками. – втрутилася Діна.

– Нам просто пощастило. Це всього на всього перший крок до порятунку міста. Залишилося дочекатися дня спалаху, тобто весняного рівнодення. Ми навіть не знаємо напевне чи наш план спрацює. – знервовано пролепетала Ніка, міцно зціпивши пальці докупи. Джеліос мало не вдавився чаєм.

– Що? – Борис зненацька округлив очі, наче почув якусь велику нісенітницю.

– Ніка значно перебільшує. Ми цілком впевнені, що всі наші старання не будуть марними. – Максіон намагався покращити ситуацію та заспокоїти Бориса Кірона.

– Ми ризикуємо життями безневинних пеліонців, які навіть гадки не мають, що їх очікує через декілька днів. – збуджено мовив Джеліос з брязкотом поставивши чашку на стіл.

– Їх потрібно попередити. – нажахано висловила Діна, голосно видихнувши повітря.

– В цьому немає сенсу. Нас просто визнають божевільними.

– Що ж тоді робити?

– Гадаю, треба лише чекати весняного рівнодення... та й сподіватися на краще.

– А як же ті типи, що на вас полюють. Ви нічого про них не знаєте. Що ж їм тоді потрібно?

– Можливо вони прагнуть завадити нам врятувати Пеліон, або заволодіти статуетками… – Максіон замовчав, його побіліле обличчя миттєво перекосилося від люті. – Або ж вони шукають тих, хто може здійснювати перехід.

– Ні. – аж занадто голосно та знервовано крикнув Джеліос. Пробігшись по кімнаті, він гарячково вдарив кулаком по столі, що той аж захитався під його міцним ударом. – Ми подбали про всіх винищувачів. Вони нічого не пам’ятають. Відкинь цю безглузду теорію.

– Аврея могла залучити ще когось на стороні…Я міг про те не знати. – звузивши очі, виголосив Максіон, ніби навмисне намагаючись ще більше розізлити Джела.

– То були не винищувачі. – впевнено проказала Ніка, вгамовуючи роздратування, що раптово охопило її свідомість. – Вони – вороги Пеліону, про них навіть згадано у посланні.

Максіон дістав з кишені пожмаканий папірець і почав читати впівголоса:

– Ворогів ви стережіться і в пітьмі не загубіться.

Ніка відкинулася на спинку крісла.

– Спочатку ми не надали цим рядкам бодай якогось значення, але тепер ми повинні остерігатися всіляких незнайомців. Зажди бути напоготові та в ніякому разі не втрачати пильності.

– Звідки Левен дізнався про них ? – схвильовані слова Джела змусили всіх замислитися. Мовчанка була надто напруженою та нестерпною.

– Цього нам не відомо. – безутішно зітхнув Максіон. – До речі, як ми повернемося назад?