Слава ЗСУ!

– Я не хочу стрибати з дерева. Це вельми нерозумно. – проскиглила Ніка, ще міцніше притиснувши до себе валізку.

– Так, потрібно вигадати щось інше. Шкода, що тут немає Зака… – Джеліос опустив підборіддя, згадавши, що Зак та Латея могли бути в небезпеці.

Цілий вечір, вони ділилися спогадами. Поки Максіон захоплено розмовляв з Діною, а Джеліос щось зацікавлено розповідав Борису, Ніка зосереджено поглядала на годинник. З кожною секундою в її серці щось обривалося, тривожне відчуття поширювалося по всьому тілу.

Наближалася північ. Раптом в її голові зародилася цілком неймовірна думка. Ніка швиденько витягла з валізки срібну статуетку та почала крутити її в руках.

– Що ти робиш? – поцікавився Джеліос.

– Аврея говорила, що статуетки Кадема Пелла здатні відкривати вільний перехід. Можливо, це і є наш шанс повернутися до Пеліону. Потрібно її активувати. – вона потрясла фігурку юнака, наче сподіваючись, що вона оживе, але нічого подібного не сталося.

– Стривайте, винищувачі гадали, що статуетка відкриває перехід опівночі. – втрутився Максіон, позираючи на годинник. – В нас залишилося десять хвилин.

Ніка поставила срібну статуетку на підлогу.

– Діно та Борисе, краще відійдіть на безпечну відстань. Повірте, вам зараз не слід появлятися в Пеліоні.

– Бережіть себе. – Діна пригорнула Ніку в обійми, її очі заблистіли від сліз.

– Не хвилюйся, ми впораємося. Усе скінчиться добре.

Максіон також обійняв засмучену Діну.

– Ми ще обов’язково побачимось. Обіцяю… – прошепотів він їй на вухо.

– Біоне, бувай. Я вдячний тобі за підтримку. Знаю, що був не найкращим братом. Пробач. – розпачливо проказав Джеліос.

– Ні, Джеле. Ти найкращий брат у світі. Твоя хоробрість та добродушність завжди мене вражали. Удачі. Я цілком певен, що доля Пеліону знаходиться в надійних руках.

Коли годинникова стрілка наблизилася до дванадцяти, Діна та Борис відійшли до стіни, а Ніка, Джеліос та Максіон встали довкола статуетки.

– А якщо це не спрацює… – прохрипів Джеліос, зминаючи пальці.

– Тоді ми виглядатимемо великими дурнями, що скупчилися навколо срібної фігурки. – з іронією кинув Максіон, не приховуючи безцеремонну посмішку.

– Статуетка повинна спрацювати… Можливо, валізка якось блокувала її властивості, тому старий власник не зміг побачити такого дива на власні очі. З надією проказала Ніка, не зводячи погляду з фігурки юнака. Годинник пробив дванадцяту. Ще декілька секунд всі простояли в повній тиші, яку порушувало лише голосне та схвильоване дихання друзів.

– Даремно ми все це затіяли. – зітхнув Максіон і вже хотів сісти в крісло, як Ніка голосно пискнула.

– Дивіться!

Фігурка засвітилася червоним світлом, яке моментально розширилося та утворило велику кулю, що поглинула трьох друзів. Засліплена дивовижним сяйвом, Ніка заплющила очі та відчула приємну невагомість. Через якусь мить усе затихло, їх огорнув безкінечний холод. Так тривало ще деякий час, нарешті під ногами з’явилася тверда земля.

На нічному небі яскраво сяяли маленькі зірочки.