Слава ЗСУ!

– Ми на Трояндовій площі. – відзначив Максіон, приглядаючись у темряві до колони Сонця, що тепер становила загрозу всьому місту.

– Так, нам вдалося! – з тріумфом вигукнула Ніка. – Джеліос?

– Я тут. – знизу долинув невдоволений голос. – Здається, я вивихнув ногу.

Вона допомогла йому підвестися.

– Стривайте, де статуетка? – схвильовано вигукнув Максіон.

– Вона у мене. – прошепотіла Ніка, навіть не розуміючи, як статуетка опинилася у її руках.

– Ця колона створила нам стільки проблем. Можливо, варто просто зруйнувати її та й по всьому. Знищимо колону та врятуємо всіх жителів міста. – розгніваний голос Максіона пройняв темряву.

– Ми не можемо знищити символ Пеліону. Крім того, ми не знаємо, що станеться якщо зруйнувати колону. Можливо, це лише прискорить катастрофу. – відказала Ніка. – Гаразд. Нам слід забратися звідси. Ходімо до лабораторії. Потрібно з’ясувати що тут сталося за нашої відсутності.

Розділ шостий

Вежа Шепоту

Через травмовану ногу Джела вони не могли рухатися швидко. Нарешті перед ними постав будинок, оточений лісовими заростями. Тускле світло, що ринуло з прочиненого вікна, розсіювало темряву на подвір’ї. Максіон тихенько відчинив двері та допоміг Джелу переступити поріг.

– Де ви були? – чіткий та дещо грубуватий голос Зенона донісся до їхніх вух. Він нерухомо стояв біля вітальні, ніби й справді чекаючи на їхню появу. Його перекошений та водночас розгніваний вираз обличчя нагнав на Ніку повне зніяковіння.

– Ми були у моєму світі. – майже беззвучно прохрипіла вона, коли попелисті очі Зенона пильно оглядали статуетку у її руці. Її горло пересохло, і Ніка вже майже задихалась. Здавалося, її легені відмовилися функціонувати. Вона судорожно ковтала повітря, сподіваючись, що це допоможе покращити її стан.

– Йому потрібна допомога. – обережно сказав Максіон, підтримуючи знесиленого Джела.

Погляд Зенона Рейнола наповнився раптовим хвилюванням, що перемішався з неприхованим жахом. Він здригнувся, наче його тіло пронизав електричний струм.

– Ні, я в порядку. – скривившись від болю, процідив Джел.

– ЩО ви з ним зробили? – люто крикнув Зенон, блискавично підскочивши до нього. – Джеле, будь ласка не рухайся. Зараз тобі допоможуть. Заку! – його напружений голос помітно пом’якшав.

– Зак тут? – вражено видихнула Ніка, вчепившись пальцями за горло.

– А де ще йому бути?

– Що сталося? – спросоння запитав Зак, розправляючи коричневу піжаму. Його обличчя здивовано витягнулось, коли він побачив Ніку та інших. – Ви повернулися!

– Попіклуйся про Джела! – ледь стримуючи хвилювання, наказав Зенон. – А нам треба поговорити.

Вони ввійшли до вітальні, де горів невеличкий торшер у формі лілії. Ніка втомлено сіла на диван та схилила голову.

– Отже, ви знайшли другу статуетку. – невимушено почав Зенон, гнів та злість поступово згасали в його очах.

– Так. Тепер у нас є всі шанси врятувати Пеліон. Це чудова звістка, чи не так. – радісно проголосив Максіон і зненацька спохмурнів. – Де Латея? Як їм вдалося уникнути сутички з ворогами?