Слава ЗСУ!

Слова Максіона повністю розізлили Зенона Рейнола. Його сірі очі палали безмежною люттю. Він вже не контролював свій гнів. Ніка боялася, що вони накинуться один на одного, тому швидко підняла руку вгору.

– Послухайте, сьогодні я випадково натрапила на… – вона не встигла розповісти їм про старий годинник, на якого ніхто не звернув навіть найменшої уваги, бо Даная та Кора захекано вбігли до вітальні.

– Що сталося?

– Це лежало під дверима. – важко дихаючи, пропищала Даная, стискаючи в руці складений папірець. Її знервований вираз обличчя вказував на те, що вона вже прочитала його зміст.

Зенон вихватив у неї папірець та пробігся по ньому напруженим поглядом, його обличчя також витягнулося.

– Що там? – не стримався Максіон, зминаючи пальці.

– Принесіть статуетку до старої вежі, в інакшому разі на дівчину чекає неминучий кінець.

Ніка заклякла на місці, її серце забилося швидше та гучно відлунювало у вухах, ще декілька секунд вона простояла у повному ступорі, а потім блискавично зірвалася з місця та вихопила записку з рук здивованого Зенона, аби переконатися у правдивості його слів. Всі спостерігали за нею у нестерпній тиші. Ніка три рази перечитала коротке послання, яке прокручувалося в її голові, поки мозок остаточно його сприйняв. Нарешті вона поглянула в спантеличені обличчя друзів, не в змозі промовити бодай одного слова.

Зенон вийшов на середину кімнати та звернувся до всіх присутніх.

– Я припускав, що може статися щось подібне. Тепер нам слід вирішити, що є важливішим – життя однієї дівчини чи всього міста. Цей вибір занадто важкий, але результат вже очевидний. Наше завдання – врятувати Пеліон. Нічого з цим не поробиш, заради благополуччя міста ми мусимо йти на жертви. Таким є моє рішення.

Всі опустили голови, схвильовано розмірковуючи над його словами, лише Максіон розлючено скривився та стиснув руки в кулаки.

– Я не згоден. – аж занадто голосно та імпульсивно крикнув він, його обличчя помітно побагровіло. – Ми не мусимо жертвувати нічиїм життям. Латея ніколи не покинула б своїх друзів у біді.

– Латея хотіла врятувати Пеліон. Невже ти гадаєш, що вона зрадіє, коли ми обміняємо статуетку на її життя і тим самим приречемо весь Пеліон на загибель. – процідив крізь зуби Зенон, прищуливши попелисті очі.

Максіон заперечно похитав головою.

– Ні, я не збираюся віддавати їм статуетку. Це ж стане величезною помилкою.

– Я радий, що ти це розумієш. Просто змирися, її жертва не буде марною. Так вже й сталося... Мені й справді шкода, ми повністю залежимо від обставин.

– Обставини ніколи не змушують нас діяти, ми самі робимо вибір на їхню користь. Я врятую Латею і без вашої допомоги.

– Схаменися! Ти занапастиш не тільки себе але й усіх нас. На тобі лежить величезна відповідальність за благополуччя міста. Якщо вони спіймають тебе, то весь наш план зійде нанівець. Хтось розраховував на тебе, не забувай про це. Іди до своєї кімнати та приведи до ладу всі думки. Негайно!

Максіон обурено розвернувся і щодуху вилетів з вітальні. Ніка помітила на його обличчі вираз безмежного розпачу.