Слава ЗСУ!

– От і все. Займайтеся своїми справами, поки є така можливість. – зовсім тихо промовив Зенон, втомлено поглядаючи у вікно.

– Зеноне, нам потрібно обговорити деякі деталі. Ходімо до лабораторії. – серйозним тоном промовив Зак, тримаючи у руках свій записник. Вдавши, ніби нічого не сталося Даная та Кора подалися доробляти крем, хоча їхні обличчя були оповиті безмежним смутком.

Ніка та Джеліос залишилися наодинці. Декілька хвилин вони просиділи в повній тиші.

– Ми чинимо неправильно. – нарешті прошепотіла вона, стримуючи роздратування. Всередині кипіла провина, здавалося, це відчуття посилювалося щомиті.

– Знаю, це ж несправедливо. Проте Зенон не піддасться жодним благанням. Ми не зможемо його переконати змінити думку та кинути всі сили на порятунок Латеї.

– Чому він завжди все вирішує. Звісно, Зенон добре володіє бойовим мистецтвом та прекрасно розуміється на складанні блискучої стратегії, але ж все одне це не виправдовує його бажання подавляти інших людей. Чи може він не здогадується, що ми також здатні мислити.

– Все зовсім не так. Зенон відчуває велику відповідальність за нас усіх. Зрозумій, якщо щось піде не так, він буде винити лише себе, тому й намагається звільнити нас від цього тягаря. Повір, він не має поганих помислів щодо когось із нас і я цілком впевнений, що він хотів би допомогти Латеї, якби це не мало таких невтішних наслідків для міста. – Джеліос довго вдивлявся у стіну, наче під гіпнозом, а потім поглянув прямісінько їй в розпачливе обличчя. Його погляд виражав повну розгубленість. – Макс був сам не свій. Може, спробуй поговорити з ним.

– Він не захоче нікого бачити. Гадаю, зараз йому краще побути на самоті.

– Ти маєш рацію… – стиха видихнув він, поправляючи рукою чорне волосся, що затулило блакитні очі. – Для нас усіх настав важкий час. Це потрібно просто пережити. Можливо, ми зуміємо врятувати Пеліон і без твоєї участі. Я певен Зак щось вигадає, і тобі не доведеться виходити на Трояндову площу в день спалаху.

Ніка помітила, що на його обличчі викарбувався страх.

– Ні, Джеле. Це повинна зробити саме я. – майже не ворушачи губами, прошепотіла вона.

– Будь ласка, відмовся від цього небезпечного задуму. Зенон ніколи тебе не примусить, якщо зробиш свій вибір. Зміни все, доки ще не пізно. Я піду замість тебе.

– Що? Не кажи дурниць. Статуетки можуть з’єднати лише ті, хто здатен здійснювати перехід.

– Але, я також потрапляв до вашого світу… Пам’ятаєш? Тоді ти ще помітила мене на сковзанці…

– Ага. Я тоді добряче вдарилася об лід, а Борис довго мене переконував, що розмовляв не з тобою. .

– А потім я з’явився вночі у парку, коли винищувачі оточили вас… – з надією продовжував Джел, схиливши голову собі на руки.

В її голові перемішалися картинки минулих подій, вона здригнулася, а потім завмерла на місці.

– Це зовсім інше. Ти здійснював перехід завдяки науковим розробкам Зака, про які він довідався зі щоденника Евена Соллорі.

– Але я хочу спробувати. – невблаганно проказав він.