Слава ЗСУ!

– Це надто великий ризик. Ти можеш загинути. Зенон ніколи тобі не дозволить.

– А хто буде його запитувати? Ти ж сама тільки що сказала, що ми теж здатні мислити... – буркнув Джел, пошкандибавши до дверей.

– Досить, я вже все вирішила. Ми з Максом з’єднаємо ці статуетки та врятуємо Пеліон. – аж занадто грубо проказала Ніка.

– Я принесу щось поїсти.

З кам’яним виразом на обличчі Джеліос розвернувся та почовгав з вітальні. Його нога все ще була перев’язана до коліна. Ніка шкодувала, що дозволила собі такий імпульсивний тон. Все-таки Джеліос прагнув її захистити. Вона зібралася наздогнати його та попросити вибачення, але в цей момент до вітальні увірвався Максіон. Ніку насторожив його надто незворушний вигляд. Він однозначно щось замислив.

– Як ти? – обережно запитала вона, не зводячи очей з його заціпенілого обличчя.

– Все гаразд. – доволі холодно проказав він.

– Точно?

– Так. Я зрозумів, що доля Пеліону набагато важливіша за життя Латеї. Зенон зумів мене переконати. Можеш вже йти, зі мною нічого не трапиться.

– Максе, нам усім важко змиритися з цим. Я знаю, що ти відчуваєш і…

– Залиш мене одного! – крізь зуби процідив він, дивлячись собі на руки.

– Ні, я краще залишусь тут. – твердо мовила вона та вмостилася на дивані.

– Ніка ти можеш іти… – через силу вимовив Максіон, примруживши очі. Вона не могла зрозуміти, чому він так прагнув позбутися її.

– Нам справді потрібно поговорити. Ти поводишся якось дивно.

– Пробач. Я мушу це зробити. – Максіон підбіг до стола та схопив срібну фігурку дівчини.

– Що ти робиш? – вона схвильовано зістрибнула з дивану та спробувала забрати в нього статуетку. Проте Максіон сильно відштовхнув її вбік, і Ніка заледве втрималася на ногах, вона обперлася об стіну і поглянула на нього з неприхованою злістю.

– Навіть не думай завадити мені. Я поверну Латею і статуетку. – кинув він через плече, вибігаючи з кімнати.

– НІ! – крикнула вона йому услід, заливаючись слізьми. – Не роби цього.

Джеліос зайшов до вітальні з тарілкою бутербродів у руках. Побачивши заплакану Ніку, що сиділа біля стіни, він відразу кинувся до неї, тарілка впала на підлогу.

– Що сталося?

– Він забрав… – вона не могла договорити, лише вказала рукою на стіл, де стояла лише одна статуетка.

– Максіон?

Ніка лише кивнула. Через хвилину всі зібралися у вітальні.

– Я всім забороняю покидати цей будинок, особливо це стосується Ніки та Джеліоса! – розгнівано наказував Зенон, згрібаючи біле волосся у хвіст. – Я сам поверну Максіона. Мені не знадобиться ваша допомога. Це всім ясно? Заку, сховай іншу статуетку.

Він прожогом чкурнув з будинку, з гуркотом зачинивши за собою двері.

Почервоніла Даная, побігла до себе в кімнату, Кора кинулася її заспокоювати. Зак розгублено вхопив статуетку та схвильовано покинув вітальню.