Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спалах

– Заспокойся, скоро все скінчиться. – Джеліос обережно обійняв Ніку, допомагаючи їй звестися на ноги.

– Я повинна допомогти йому! – заревіла вона, спираючись на його плече.

– Зенон наказав не виходити з будинку, він нас уб’є.

– Нехай, але спочатку ми врятуємо Макса. Я ніколи не пробачу собі, якщо з ним щось трапиться. Джеле, залишайся тут, тобі забракне сил дійти туди.

– Я не відпущу тебе. – він встав навпроти дверей та розвів руки, наче птах, що готується до польоту. Його обличчя побіліло та вкрилося краплинами поту. Ніка вибухнула неконтрольованим гнівом. Вона повинна була вирватися з цього будинку за будь-яку ціну. А Джеліос відчайдушно намагався завадити цьому.

– А що ти зробиш? Приклеїш мене до стіни чи покличеш Зака? – гаркнула вона, метаючись по кімнаті.

Він важко зітхнув і притулив долоню до змокрілого лоба.

– Гаразд, хочеш іти? Я не стану тобі на заваді, тільки за однієї умови.

– Якої? – Ніка встала навпроти нього, та пильно поглянула в блакитні очі, сповнені страху та рішучості.

– Я піду з тобою! Це не обговорюється. Мені вже набагато краще.

– Ти сам вирішив. – вже не було ні часу ні бажання сперечатися. Ніка діяла інтуїтивно, вона навіть не мала плану.

Ніка дуже помилялася, гадаючи, що Джеліос буде відставати від неї. Незважаючи на свою поранену ногу, він рухався доволі швидко. Уже через пів години вони прибули до місця призначення. Старі руїни були залиті сонячним сяйвом. Навколишня тиша навіювала якийсь дивний спокій, що поволі змішувався з гнітючим відчуттям. Джеліос обперся на стару напівзруйновану стіну та роззирнувся довкола.

– Зенон, нам цього не подарує. Він точно мене уб’є. – захекано проказав він, підтримуючи перев’язану ногу.

– Навряд чи, він занадто тебе оберігає. – заспокоїла його Ніка, діставши з рюкзака пляшку води, вона зробила невеликий ковток. Це принесло їй значне полегшення. Горло вже перестало пекти, тому Ніка спромоглася дихати на повні груди. – Нам потрібно дістатися вежі. Джеліосе, залишайся тут. Ти не прошкутильгаєш по тих руїнах. Далі я піду сама.

– Ніка, я чудово пересуваюся. Ми підемо разом. У нас угода, пам’ятаєш?

– Добре. Тільки не відходь від мене. Не хочу, щоб ти постраждав. Тоді Зенон точно мене уб’є.

Нарешті серед руїн з\'явилася біла вежа Шепоту з золотим наконечником, що впинався у блакитне небо. Вони притаїлися за стіною, щоб продумати подальші дії.

– Потрібно перехопити Макса та відібрати у нього статуетку. Цікаво, де Зенон?

– Мабуть, сидить собі десь у засідці.

– Гадаєш, ми прийшли зарано.

– Зовсім ні. Поглянь. – Джеліос вказав у бік вежі. Ніка затамувала подих, коли побачила Максіона з невеличкою коробкою в руках. Її дихання стало занадто гучним.

– Я встигну переконати Макса віддати мені статуетку, доки не з’явилися ті типи. Сиди тут, і подаси мені знак, коли узрієш когось підозрілого.

– Ніка, не йди туди… – благально прошепотів Джел, коли вона вже щодуху мчалась у бік Максіона.

– Віддай це мені! – крикнула Ніка, міцно вчепившись руками у коробку.

Попередня
-= 46 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 3.


Останній коментар

oksana.nechypor.5 25.09.2013

Це Вам ДЯКУЮ за позитивні емоції!
Думаю, колись побачу й чудову екранізацію Ваших
творів...)))


Demetra 23.09.2013

Спасибі)Було дуже приємно прочитати Ваш коментарій.
Саме намагаюся писати продовження)


oksana.nechypor.5 23.09.2013

Насправді гарна книга. Багата уява автора просто
вражає!!!


Додати коментар