Слава ЗСУ!

– Скоріше то була звичайна галюцинація. Не дарма ту вежу називають Вежею Шепоту. Серед народу вже давно ходять чутки, що кожен може почути там чиїсь шепіт. – твердо проказала Латея, примруживши очі.

– Але то був не просто шепіт, я бачила його обличчя. Він стояв переді мною, так само як ви зараз стоїте. – не погодилася Ніка. – Ймовірно, це він передав Максу послання. Я, знаю, що це прозвучить дивно, але у цьому полягає правда. Ми помилялися щодо Левена, це Кадем Пел спрямовує усі наші дії. Він обрав саме нас.

Запала тривала мовчанка. Кожен намагався осмислити почуте.

– Латея має рацію. Ми не повинні зважати на ці видіння. Вони лише заплутають нас. Гадаю, це все вплив годинника. Заку, ти вже розібрався з тією штукенцією. – Зенон кинув погляд на лабораторний стіл, за яким заклопотано возилися Зак та Кора.

– Хвилинку, ми вже закінчуємо. Це точно не годинник.

– Це ми вже дізналися. – буркнув Максіон, втомлено відкинувшись на спинку крісла.

– Цей прилад дуже потужний. – заявив Джеліос, тепер в нього була перев’язана і ліва рука.

Зак скорчив гримасу.

– Так, він випромінює якісь невидимі хвилі, що здатні пересувати предмети. Очевидно, його використовують як зброю. І ти знайшла його під ліжком? – з неприхованим сумнівом запитав він Ніку.

– Ага. Я просто хотіла дізнатися, кому належала та кімната.

– В ній жив Левен. Я позабирав усі його речі, але, мабуть, забув заглянути під ліжко. – стиснув плечима Зак. – Хоча ця річ врятувала вам життя. Залишається лише довідатися, як її активувати.

– Здається, вона включилася сама, коли Орен відкинув нас таким же браслетом. Відчуття були досить дивними. Я раніше не відчувала нічого подібного.

– Виходить, що прилад активується тоді, коли сприймає подібні хвилі. Скажімо це своєрідна захисна реакція. – у захваті проказав Зак, на його вустах з’явилася сліпуча посмішка.

– Зеноне, нам варто поговорити… – прохрипів Джеліос, винувато схиливши голову.

– О, Коро, ти якраз збиралася навчити мене готувати м’ясний пиріг. Гадаю, зараз саме час розпочати наше заняття. Та й візьмемо з собою Данаю, лишні руки ніколи не завадять на кухні.

– На кухню? – сконфужено перепитала Даная, розгладжуючи пальцями золотаві кучері.

– Не барися. Ходімо з нами Латті! – весело гукнула Кора, хватаючи Данаю за руку.

– Так. Звичайно. – погодилася Латея, таємничо зиркнувши на Зенона. Максіон також приєднався до них.

– То була моя помилка. Я мав тебе послухати. – Джеліос міцно обплів себе руками, наче боявся втратити рівновагу.

– Ні, це все моя вина. Джел тут ні до чого. Він не хотів відпускати мене саму.

– Ніка, чого ти завжди звалюєш все на себе. Я дозволив тобі піти, отже це моя провина. Зеноне, ти можеш злитися на мене скільки завгодно, я дійсно заслуговую на це. Я готовий прийняти будь-яке покарання.

– Я не збираюся на тебе гніватися. Ти все зробив вірно. – тихо промовив Зенон, крокуючи вздовж стіни.

– Так. Я визнаю свою прови… ЩО? – Джеліос здивовано витріщився на нього.