Слава ЗСУ!

– Ти вчинив сміливо. Я радий, що все обійшлося кількома подряпинами та незначними пораненнями.

На щоці Зенона також виднівся синець.

– Ти нормально почуваєшся. Може ти вдарився? Куди поділися звичні фрази типу « я ж казав», « ви хоч розумієте на яку небезпеку себе наразили», « потрібно було хоч трохи думати» або « усі ваші дії були повним безумством». Зеноне, ти повинен накричати на мене! Ніка була за крок від загибелі, а ти говориш, що я все зробив вірно. – нервово випалив Джеліос, перекосивши обличчя.

– Ніка аж ніяк не могла розбитися, тому що при падінні з такої висоти вона здатна здійснити перехід.

– Звісно. Джеле, пам’ятаєш як ти змусив мене стрибнути з того дерева? – посміхнулася Ніка, після такої звістки її тіло значно розслабилося. – До речі, що сталося зі справжньою статуеткою?

– Не хвилюйся з нею все гаразд. Коли я наздогнав Максіона, у нас виник план підмінити статуетки. Я мусив знайти Латею, поки він тягнув час. Але тоді нахопилися ви та внесли суттєві зміни.

– Куди поділися ті типи? З вежі є лише один вихід… – замислено проказала Ніка. Сумніви закрутилися у її голові. Все-таки Орен та його напарник не могли щезнути безслідно.

– Втекли… Як твоя рука? – він швидко перевів тему та звернувся до Джела.

– Зеноне, ти належиш до тих крутих хлопців, що не переймаються такими дрібницями, як пошкоджена рука.

– Твоє здоров’я ніколи не було мені байдужим, тож дотримуйся усіх вказівок Зака, якщо не хочеш, щоб я запроторив тебе до лікарні. Звісно, це порада, а не погроза.

– Потрібно розповісти Максу, що я понесу статуетку до колони Сонця. – Ніка була налаштована рішуче, їй набридла вся ця брехня.

Зенон звузив попелисті очі. Один його вигляд вказував на категоричну відмову.

– Боюся, він ще не готовий прийняти правду. Нехай вважає, що це завдання належить виконати лише йому та мені.

– Ні, він заслуговує на це. – не вгавала вона, затамувавши подих.

– Зрозумій, в останній момент він нічого не зможе вдіяти. Треба чекати.

– Я згоден з Нікою. Максіону слід знати про наш задум. – зненацька втрутився Джеліос, в його блакитних очах з’явилася надія. Очевидно, він сподівався, що Максіон зможе відговорити Ніку від такого ризикованого вчинку.

– Джеле, не втручайся в наші справи. – холодно процідив Зенон. – Ми самі все владнаємо. Отже, на чому я спинився… Максіон не змириться з таким ходом дій. Тому, зараз нам краще не ризикувати. Ми спроможні врятувати сотні життів. Варто пам’ятати про це. Я обов’язково підстрахую вас.

– Зеноне, вони можуть постраждати. А тобі плювати на це! Ти просто схиблений на ідеї врятувати Пеліон за будь-яку ціну.

– Годі, скиглити. Спалах не зашкодить їм. Скільки раз це можна повторювати. Крім того я подбаю про їхню безпеку, якщо Орен захоче повернутися. Все буде добре. – аж занадто голосно крикнув він, міцно зігнувши пальці. В цей момент до кімнати забігла Даная. Її розтріпане волосся та усміхнене обличчя були всипані борошном.

– Пиріг скоро буде готовий. Ну, тільки якщо Кора захоче приготувати інший, бо цей ми трохи зіпсували. – захекано пролепетала вона, чкурнувши далі.