Слава ЗСУ!

– Коро, прийми мої вибачення. Ми просто пожартувати. – розгублено вигукнув Зак, шукаючи укриття біля лабораторного столу. Його одяг також був весь у борошні.

Далі з’явилася Кора, її перекошене обличчя палало гнівом. З ніг до голови вона була білою та скидалася на роз\'ятрену примару.

– Навіщо ви використали кондитерську вибухівку, вона призначена лише для тортів. От, паразити. Ви зіпсували нашу вечерю. Тепер будете сидіти голодні. – аж занадто високим тоном пропищала вона, змахнувши тоненьким кулачком.

Ніка усміхнулася, згадавши як минулого разу саме вона стала жертвою їхнього кулінарного витвору.

Розділ сьомий

Підозра

– Джеле, коли вже можна розплющити очі? – невдоволено пробурмотіла Ніка, знову наткнувшись ногою на камінь. Вже понад півгодини вона наосліп йшла вулицею Пеліону, бо Джеліос хотів зробити їй якийсь захоплюючий сюрприз.

– Ще трохи. Не поспішай. Ми вже майже прийшли. – аж занадто спокійним голосом проказав він, тримаючи її за руку. Ніка важко зітхнула та продовжила йти вперед, хитаючись в різні боки.

Нарешті вони спинилися.

– Тепер можеш поглянути.

Відчувши значне полегшення Ніка розплющила очі – її подиву не було меж. Картина була цілком неймовірною. Перед ними знаходилася скляна будівля у всій своїй величі та красі. Тисячі кольорових скелець виблискували під яскравим сонячним промінням.

– Це надзвичайна краса. – захоплено видихнула вона. – Я бачила її лише здалека, коли ми були на пагорбі, біля руїн. Але тепер… – слова просто застрявали у горлі. Таку красу було неможливо навіть уявити.

– Гадаю, сюрприз є вдалим.

– Безсумнівно.

– Ніко, я хочу, щоб ти бачила Пеліон лише з найкращих сторін.

Сама споруда скидалася на собор у готичному стилі, проте усі її стіни були зроблені з маленьких кольорових скелець. А незвичні круглі вікна були фіолетового кольору. Навколо не виявилося жодної людини. Квітучі дерева, що росли поблизу надавали споруді ще більш витонченого вигляду. Вони попрямували до входу. Двері також були зроблені зі скелець.

У просторій залі було прохолодно. Джеліос пошкутильгав до невеличкої лавки, що стояла у самому центрі.

– Сюди.

Ніка слухняно всадовилася на запропоноване місце та поглянула на височенну стелю. Джеліос сів поряд та витягнув перебинтовану ногу.

– Ще болить? – турботливо запитала Ніка, споглядаючи на його різнобарвне обличчя.

– Вже ні. Через два дні Зак пообіцяв зняти всі пов’язки. – вдоволено проказав він, притискаючи до себе перев’язану руку. – Я також зможу підстрахувати вас у день спалаху.

– Джеле, це небезпечно. Ти хочеш звихнути собі ще шию? Зенон та Макс впораються і без твоєї допомоги.

– Але я теж можу бути корисним.

– На відміну від тебе, вони ще не ламали собі ніг та рук. І Зенон не збирається появлятися на площі. Там буде лише Макс та я. Так сказано у посланні: « Ворогів ви стережіться та в пітьмі не загубіться». З ворогами ми вже познайомилися, а пітьма – це втрата зору, що можлива для всіх хто нерозважливо посунеться на площу в день спалаху. На щастя, ми двоє застраховані від цього.