Слава ЗСУ!

– Зак міг помилитися. Не треба квапитися.

– Помилки немає. Досить вже цих вмовлянь. Ми тут не для цього. – дещо різкіше ніж їй цього хотілося сказала Ніка.

– Ні, я не збирався вмовляти, адже знаю, що твою думку вже нічого не змінить. Я просто хотів… – Джеліос взяв її за руку, помітне хвилювання відобразилося в його очах.

– Що саме? – якомога лагідніше проказала вона.

– Побажати тобі удачі.

– Сьогодні чудовий день. – швидко проказала Ніка, щоб розігнати похмурість, що нестерпно повисла над ними.

– Так… – стишено погодився він.

Вона дивилася, як кольорове світло проходило крізь її пальці. Мовчанка була напруженою, а її дихання – занадто знервованим.

– Я рада, що знову повернулася до Пеліону. Це особливе місто вдихнуло в мене нове життя…

– Звісно, твоє повернення – єдина приємна для мене річ у всій цій історії. Прикро, що все сталося саме за таких обставин. Якби нам не довелося рятувати Пеліон, ми могли довго прогулюватися цими затишними вуличками, не думаючи про дріб’язкові проблеми. Це був би найкращий час.

– Не забувай – все ще попереду. Сподіваюся цього разу ви не зітрете мені пам’ять.

– Ми обов’язково врахуємо твою думку. – не досить переконливо підморгнув Джеліос.

Ніка лише посміхнулася у відповідь.

Вони вийшли на Трояндову площу. Тідей Спаркс щодуху мчався до них, навіть забувши свою валізку біля фонтану.

– Як добре, що я вас застав! Це сталося так раптово, я нічого не зміг збагнути. Лише після того як вони пішли… – задихаючись, пробелькотів він.

– В чому справа? – голос Джела наповнився помітним хвилюванням. Наче, він передчував щось подібне.

– Вони розпитували про вас… Точніше вони не називали ваших імен, але після того як вони пішли, я збагнув їхні справжні наміри. Здається, я бовкнув зайве.

– Що ти їм сказав?

Ніка помітила як здригнулося обличчя Тідея, він остерігався цього питання.

– Е… я просто…

– Ти розповів їм про Ніку? – Джеліос розгнівано схопив хлопця за комір малинової сорочки та підтягнув до себе.

– Джеле, не треба. – вона вчепилася пальцями у його зап’ястя. – Відпусти.

– До чого тут Нока? Вони шукали тебе… – перелякано прохрипів Тідей і мало не впав на бруківку, коли Джеліос відчепив від нього руки.

– Що? – почуте повністю спантеличило Ніку. За мить всі її думки хаотично перекрутилися в голові. Джеліос завмер, щось ретельно обмірковуючи.

– Ті двоє сказали, що їм конче потрібно знайти одного хлопця. Вони описали його зовнішній вигляд та вік.

– Чому ти вирішив, що мова йшла саме про Джела? – спитала Ніка, хоча цілком розуміла, що Джеліос не був схожий на тутешніх.

– Один з них сказав, що той хлопець якого вони шукають, декілька років тому втратив брата.

Пробач, я розповів їм про твого дядька Реба.

– Він у небезпеці. Я мушу йти.

– Стривай! Ти нічого не зможеш вдіяти. У тебе поранена нога. Зенон сам впорається. Я подзвоню йому. – Ніка витягла з кишені маленький мобільний телефон, який їй подарувала Даная. І набрала короткий номер. Через декілька секунд знайомий голос пролунав у її вусі.