Слава ЗСУ!

Здавалося, Зенон прибув відразу після її дзвінка. Його стурбований вигляд ще більше погіршив всім настрій.

– Повертайтеся до лабораторії. Вам необхідно сховатися. Я все розвідаю. – суворо скомандував він.

– Що відбувається? – вимогливо крикнула Ніка. – Я нічого не розумію.

– Не стовбичте тут. Це небезпечно.

– А мені, що робити? Теж ховатися? – запанікував Тідей Спаркс.

Зенон розширив попелисті очі.

– Навряд чи ти комусь знадобишся. Але якщо вже тебе катуватимуть, то краще не патякай зайвого. – театрально усміхнувся він, дивлячись як обличчя Тідея оповилося жахом. Не гаючи ні секунди, він зірвався з місця та залишивши на площі свою валізку, чкурнув собі геть.

– Навіщо ти так з хлопцем? – втрутилася Ніка.

– Це йому на користь.

– Зеноне, я піду до дядька. Потрібно попередити його. – спохватися Джеліос, шкутильгаючи на одній нозі.

– Ні. Тобі краще не висовуватися. Я сам все зроблю.

– Я не зобов’язаний виконувати твої вказівки. Я вже втратив брата…

На мить усі вмовкли. Очевидно, Джеліос зачепив болючу для Зенона тему. Скорбота та розпач оповили його обличчя. Зенон змагався зі своїм внутрішніми протиріччями. Очевидно, це була єдина річ, з якою він таки не міг змиритися. Здавалося, що ця поразка назавжди залишила слід у його серці. Навіть, той факт, що насправді Біон не загинув, а просто перебрався до іншого світу, не зміг стерти провину, яку так довго відчував Зенон. В сірих очах виднівся страх – Зенон боявся знову зробити хибний крок. Який на цей раз може привести до загибелі його найкращого друга.

– Гаразд. Тільки не відходь від мене.

– Я з вами. – впевнено заявила Ніка. Вона не збиралася упускати свій шанс.

– Я й не сумнівався. – майже беззвучно процідив Зенон.

Ніхто з них не промовив жодного слова аж до самого будинку Реба. За облупленим дерев’яним парканом, знаходився невеличкий дворик. Двохповерховий будинок був дуже старим та потребував ремонту. Ще якусь мить Джеліос вагався, а потім несміливо постукав у двері. Ніка сподівалася, що за хвилину на порозі з’явиться усміхнений дядечко Джела, весело привітається з ними та гостинно запросить всередину, проте нічого подібного не сталося. З-за дверей віяло якимось холодом та самотністю. Здавалося, будинок стояв порожнім вже багато років. Зенон мовчки штовхнув двері, проте вони були зачинені. Наступної миті він щосили вгатив у них ногою.

– Що ти робиш? Ти що хочеш їх виламати? – невдоволено верескнув Джеліос, наче Зенон поцілив ногою не в старі облуплені двері, а в нього.

– У тебе є інші варіанти? – вишкірився Зенон, коли двері відчинилися. – Ось, бачиш. Я завжди маю рацію.

Троє зайшли всередину, затхле повітря ринуло їм в обличчя. Ніка поморщилася і роззирнулася навколо. Темно-каштанові шпалери були вицвілими в деяких місцях.

– Я виріс тут. – притишено мовив Джеліос, спинивши погляд на брунатних дверях.

– Коли ти востаннє відвідував свого дядечка? – поцікавилася Ніка, помітивши пил на підлозі.

– Ми частенько приходили сюди з Біоном, але після його смерті, все змінилося.