Слава ЗСУ!

Джеліос увійшов до тісненької кімнати. Біля ліжка стояв низенький столик, а стара шафа розмістилася в іншому кутку. На стінах були приліплені різні малюнки. Ніка відразу зрозуміла, що то була кімната Джела.

– Це ти малював? – її голос прозвучав дещо здивовано.

Джеліос лише кивнув та сів на ліжко.

– Усе так як я пам’ятаю. Дядько Реб нічого не змінив. А, я вважав, що він винив мене у смерті брата.

– Він любив вас та хотів захистити. – з порогу долинув голос Зенона. – Дивіться, що я знайшов у вітальні.

Ніка озирнулася та побачила у його руці згорнутий папірець.

Джеліос тремтячими пальцями взяв листа та почав читати. Його обличчя спохмурніло, а очі почервоніли.

– Він винив себе… Він виїхав з міста… Чого ж я такий ідіот? Я зовсім забув про нього.

– Можливо, це й на краще, принаймні Реб тепер у безпеці. – замислено вимовив Зенон, поглядаючи у вікно. Він хотів втішити друга, проте його слова прозвучали не надто переконливо. – Нам треба йти. Залишатися тут буде вкрай нерозважливо. Ходімо.

За півгодини вони дісталися лабораторії. Здавалося, напружена атмосфера в’їлася у стіни того приміщення. Джеліос провів весь вечір у роздумах. Зак мудрував над новим винаходом. А Даная та Кора готували якусь печеню. Судячи по неприємному запаху та кіптяві, що ринули з кухні, з вечерею в них теж не ладилося. Максіон уже вкотре перечитував щоденник Левена, намагаючись знайти там корисну інформацію.

Ніка не знала чим зайнятися, тому вирішила сходити на горище та розібрати старий мотлох. Підійшовши до дверей, вона почула уривки чиєїсь розмови.

– Я зробив все, так я ми домовилися. Гадаю, він не помітить різниці. Ти впевнена, що це допоможе? Ми не зможемо вічно приховувати від нього правду … Рано чи пізно він все одно дізнається. – засумнівався голос Зенона.

Ніка притихла, та прислухалася ще уважніше.

– Тільки не зараз. Все надто складно. Нам потрібно більше часу. Усе повинно вирішитися після спалаху… – голос Латеї прозвучав аж занадто схвильовано.

– Тепер я ні в чому не впевнений. З появою тієї дівчини все пішло шкереберть. Хоча… вона подарувала нам надію.

– Вона повинна виконати своє завдання, її участь не є вирішальною. Все було вирішено ще задовго до її появи.

– Так. Але вона може все зіпсувати. Це необачно з нашого боку. Можливо, пора розповісти їй, що…

Не втримавши рівновагу, Ніка послизнулася і вдарилася головою об двері. Пульс шугонув їй по скронях. Шаленим темпом вона помчалася вниз по сходах та, почувши як відчинилися двері горища, забігла до своєї кімнати.

Важко дихаючи, Ніка скочила на ліжко та сховалася під ковдрою. Почуте повністю її збентежило. Невже Зенон та Латея щось затіяли разом? Що могло поєднати їх за такий короткий час, адже декілька днів тому вони були рішуче налаштовані один проти одного.

Ранок виявився ще більш похмурим, Ніка ніяк не могла позбутися моторошного передчуття. За сніданком вона не промовила ні слова, навіть не насмілилася поглянути в очі Зенону. Хоч добре відчувала, коли його гострий погляд пронизував її наскрізь. На щастя, більше ніхто не звернув уваги на її дивну поведінку. Всі уважно слухали розповідь Зака про його новий винахід. Ніка непомітно вислизнула з їдальні та попрямувала коридором. Чиїсь приглушені кроки миттєво наздогнали її.