Слава ЗСУ!

– Ага! – весело вигукнула Даная, з широкою посмішкою на вустах. – Я одягну червону сукню з пишним бантом! – вона розвела руками, щоб показати розміри того банту та зачепилася рукавом за якийсь пластмасовий флакон з синьою речовиною.

Кора голосно пискнула і сполохано відскочила вбік.

– Коро, ти немов привида побачила? – вишкірилася Даная, піднявши флакона з підлоги. – Він аніскільки не пошкодився. Тримай.

– Це ж активнодіюча речовина, її не можна перемішувати. – з роззявленим ротом крикнула Кора, чкурнувши під стіл.

– Що ти маєш на увазі? – гукнула Даная, коли флакон тріснув у її руці. Через дірки почала вистрілювати синя липка рідина, яка,здавалося, заляпала геть усе. Найбільше постраждала Даная. Вона випльовувала ту гидоту з рота та намагалася відділити її від волосся. Проте її золотаві кучері стали яскраво синіми.

– Тобі личить! – невдало мовив Зак і почув у відповідь гучний та пронизливий вереск.

Розділ восьмий

День міста

– Зеноне, ти знову витріщився на мою зачіску… навіть не смій заперечувати. – ображено вигукнула Даная, помацавши своє синє розкуйовджене волосся.

– Зовсім ні, тобі здалося. Я поглянув на того чоловіка з букетом фіалок, що пройшов мимо. – м’яким голосом промуркотів він та міцно стис губи, аби знову не піддатися спокусі усміхнутися з її недолугого вигляду. На жаль, фарба виявилася занадто стійкою,тому ніякі хімічні засоби не допомогли спекатися її, проте Кора щиро запевняла, що через декілька днів волосся Данаї знову поверне свій природній колір.

– З яких це пір ти задивляєшся на чоловіків?

Зенон невдоволено пирхнув собі під ніс, решта голосно зареготали.

Після набридливих вмовлянь Зака, більшість нарешті погодилася долучитися до феєричного святкування дня народження Пеліону. В лабораторії залишилися лише Максіон, Кора та Латея.

Ніка зачаровано розглядала прикрашені вулички: квіти, різнобарвні стрічки та бантики були розвішані на всіх будинках, з вікон доносилися запахи свіжої солодкої випічки. На ліхтарях красувалися штучні золотаві троянди. Повітря було просякнуте цією напрочуд святковою атмосферою. Натовп пеліонців поступово збирався на площі, на їхніх обличчях сяяли безтурботні посмішки.

– Жителі навіть й гадки не мають, що чекає на них найближчим часом. Це випробування буде занадто складним. – видихнув Джеліос, замислено наморщивши лоба.

– Навіщо? Нехай собі розважаються… Це ж не їхні проблеми. – рівним тоном проказав Зенон Рейнол, підійшовши ближче до натовпу. Його бліде обличчя не виражало жодної емоції.

– Це не нам вирішувати. Ми можемо попередити їх поки ще не пізно!

– Не верзи дурниць! Ніхто не повірить у загибель Пеліону. Це лише наш тягар. Ми мусимо закінчити розпочате діло.

– У мене виникла одна ідея. Ми можемо повідомити Раді Пеліону. Вони ж керують містом. Це буде в їхніх інтересах вислухати нас. – з надією продовжував Джеліос.

– Джеле, невже ти справді гадаєш, що ті владолюбні типи зможуть нам допомогти? Їх нічого не цікавить окрім влади, до того ж вони не дозволять сіяти нам паніку серед народу.

Спекаються нас за першої нагоди. Хочеш провести решту життя у божевільні? – Зенон навмисне злився з натовпом, аби уникнути набридливих нарікань свого друга. Даная швиденько почовгала за ним. Її червона сукня яскраво виділялася на фоні білого та пастельного вбрання пеліонців.