Слава ЗСУ!

– Що за Рада керує містом? – здивовано спиталася Ніка. Чомусь раніше вона зовсім не цікавилася такими подробицями. Їй взагалі не могло спасти на думку, що Пеліон знаходився під чиїмось правлінням. Здавалося, це старе місто було абсолютно незалежним від людей.

– До цього угрупування входять чотири людини. Їх ще називають Квартет Пеліону. Це їхній обов’язок – стежити за порядком та благополуччям громадян, уникати правопорушень та інших проблем у нашому місті. Вже кілька століть ця посада передається лише гідним. Четвірка сама обирає собі заміну, це може бути хтось зі членів їхньої родини або друзів. Проте Зенон завжди ставився скептично до цього виду правління. Можливо, через те, що колись його батько належав до Квартету… – Джеліос замовк і поглянув собі під ноги. – Зрештою, це не моя справа. Підійдімо ближче, скоро розпочнеться урочиста частина. – він вхопив Ніку за руку та потягнув углиб натовпу.

– Зачекайте мене! – вигукував десь позаду радісний голос Зака.

За якихось пів години, біля самісінької колони Сонця троє жінок середнього віку почали співати оперну пісню. Їхнє довге блискуче волосся елегантно спадало на білі широкі сукні. Ніці здалося, що той спів навіював на пеліонців сон, бо всі стояли нерухомо, прислухаючись до протяжної мелодії.

– У вас завжди так проходять свята? – театрально позіхнула вона.

– Ті жінки співають про історію Пеліону, про те як він постав з вогню та попелу, як Кадем Пел відновив у ньому давній дух, вони вірять що це місто буде жити та захищати своїх жителів крізь віки. – вигукнув Джеліос прямісінько їй у вухо.

Нарешті тягучий спів скінчився, Ніка була рада чути захоплені оплески та зойки пеліонців. До натовпу вийшли чотири постаті у золотавих накидках. Низький огрядний чоловічок з проявами облисіння та висока жінка з світло-каштановим волоссям та обтягнутим блідим обличчям стояли з одного боку. З іншого – старий чоловік зі сріблястою борідкою, та досить юна симпатична дівчина, років сімнадцяти. Всі четверо здійняли руки доверху та урочисто привітали мешканців Пеліону. Ніка відразу здогадалася, що перед ними постав Квартет Правителів.

– Сьогодні визначний день, що ввійде в історію. Тисячоліття – це не просто велична дата, це всього лише великий початок. Ми маємо честь знаходитися тут, так само як і через ще одне тисячоліття, це будуть робити наші нащадки. І так триватиме завжди. Ця історія не матиме кінця. Вічна слава Пеліону! Нехай розквіт та благополуччя ніколи не покидають ці землі! – голосно вигукнув огрядний чоловік з лисиною, хильнувши з келиха вина. Хвиля оплесків та вигуків прокотилася по площі.

– От лицемір. Вміє справити враження на публіку. – зненацька донісся до Ніки несхвальний голос Зенона. З десяток людей вивезли на великій платформі немислимих розмірів трьохярусний торт. Він був в три рази вищий за середній зріст пеліонця, оздоблений золотавими трояндами поверх білого крему, а на самій верхівці красувалася мініатюрна копія міста. Кожен міг відрізати шматочок від цього кулінарного шедевру. Біля фонтану з’явився якийсь відомий музичний гурт. Тепер всі радісно стрибали та танцювали під драйвові пісні Дікі Гіка. Той жвавий парубок з розкуйовдженим янтарним волоссям остаточно розвіяв дещо нудну до цього атмосферу, всі просто шаленіли від його дзвінкого голосу та привабливої зовнішності.

– Він такий красунчик! – щосили горланила Даная, махаючи головою навсібіч.