Слава ЗСУ!

– Дікі, Дікі! Ми тебе любимо! – верещали юні дівчата, кидаючи у співака червоними трояндами.

Ніка протиснулася до святкового торта. Маленький кучерявий хлопчина руками запихав до рота вершковий крем. Обабіч торта височіли дві вежі з металевих тарілок. Ніка взяла одну тарілку та відрізала два шматочки солодкого витвору. Поруч хтось необачно наштовхнувся на якогось пеліонця у кумедному костюмі і той зі всього маху занурився обличчям у вершковий крем. Ніка не змогла втриматися від сміху.

– От халепа! О... цей крем просто чудовий, недарма його приготував найкращий повар Пеліону. До речі, він мій давній знайомий.

– Тідей Спаркс? – Ніка впізнала роздратований голос, хоча за білою кремовою маскою не змогла розгледіти його обличчя, яке вочевидь поблідло від такого раптово візиту.

– Нока! Привіт! Який приємний сюрприз! Я тут куштую цей тортик...Смачно, чи не так?– зашаріло вигукнув він, облизуючи губи. – До речі, де твої друзі? Е-е...тобто наші друзі.

– Вони десь у натовпі…

Тідей швиденько почав витирати руками обличчя. Раптом краєм ока Ніка узріла неподалік високу постать у сірому вбранні. Ще якусь мить її мозок сприймав побачене, а потім почав надсилати сигнали небезпеки всьому тілу. Орен самовдоволено усміхнувся та кинувся їй назустріч. Ніка здригнулася, тарілка вилетіла з її рук, а шматки торта розлетілися по бруківці, всі були надто захоплені виступом популярного соліста, що й не помітили цього. Мерщій чкурнувши у натовп, вона проштовхувалася крізь радісних пеліонців та намагалася угледіти Джеліоса. Навіть кілька разів вигукнула його ім’я, проте її переляканий голос повністю розчинився у гучній музиці та гаморі.

Доклавши неабияких зусиль, Ніка вибралася з метушливої юрби та спинилася за рогом якогось будинку поблизу площі. Її дихання було занадто важким та уривчастим. Як Орен спромігся знайти її серед стількох людей? Чому він взагалі сюди припхався? Думки хаотично звивалися у голові та посилювали паніку. Зненацька хтось поклав руку на її плече. Ніка верескнула та підстрибнула доверху, її серце ледь не вистрибнуло з грудей.

– Ти чого, Нока? Не думав, що ти вмієш так швидко бігати, я ледь тебе наздогнав. – захекано прохрипів Тідей, хватаючись за горло.

– Що ж ти тут забув? Чому ти не залишився на площі? – розлючено гаркнула вона, розправляючи сукню.

– Гадав, що тобі знадобиться моя допомога… До речі, що сталося? Ми знову у щось вляпалися?

– Тідею, це не твоя справа. Повертайся до натовпу. Там вони тебе не знайдуть.

– Гаразд…Все як завжди...Хочеш допомогти, а тебе випроваджують якнайдалі... – він витер руки об брунатну жилетку та шморгнувши носом, почовгав до площі. – Зі святом вас, добродію. Ой, що виробите?

Ніка знову зиркнула на Спаркса, і побачила як Орен звалив його на землю. За мить якась невидима сила відкинула її об стіну, радісні голоси натовпу почали розчинятися у тиші, безмежна пітьма заполонила її зір.

– Я нічого вам не скажу! Відпустіть мене! Хто ви взагалі такі? Я співробітник корпорації «Матерія»! Я ва-ажли-ива-а та пова-ажна-а людина-а. – гучний стогін Тідея Спаркса пройняв її не надто зосереджений слух. Ніка розплющила очі та не змогла поворухнутися, здавалося все її тіло перетворилося на важкий камінь.