Слава ЗСУ!

– Дівчина прийшла до тями. – прозвучав низький голос у неї над головою.

У приміщенні було прохолодно та темно, якесь пожухле світло світилося біля кам’яної стіни. Ніка зосередила на ньому погляд. Відчуття тривоги змусило її здригнутися.

– Де ми?

– Ми під містом. Ніхто навіть не здогадується про існування цих тунелів. Адже вони ніколи не належали Пеліону. Старі руїни відновляться і всі знову відчують могутність древньої сили. Час розплати прийде.

– То все брехня!

– Не хочу розчаровувати, проте ти страшенно помиляєшся. Невже й справді віриш, що Пеліон захищає своїх жителів, що це місто таке безневинне та славне? Ти навіть не уявляєш скільки людей воно знищило.

– Я не вірю в це! – розпачливо крикнула Ніка, затуливши обличчя руками.

– Навіщо мені брехати? Я прагну відновити справедливість. Спалах поверне те, що Пеліон знищив та поховав під собою. Поглянь сюди. – Орен допоміг їй піднятися та підвів до стіни, біля якої стояв його спільник з маленькою прозорою кулькою у руці, з середини якої ринуло пожухле світло. За мить світло почало збільшуватися та ставати яскравішим. Тепер Ніка могла чітко розгледіти приміщення в якому вони знаходилися. То був довжелезний тунель з численними розгалуженнями. На стінах були видряпані якісь незрозумілі зображення та написи.

– Що це? – її голос помітно тремтів.

– Спогади, тих хто вижив та провів рештки свого життя у підземеллі. Пеліон прирік їх на мізерне існування та загибель. Кадем Пел приніс зло на ці землі. – він провів рукою по стіні, в його сірих очах спалахнула глибока ненависть. Химерні малюнки та незрозумілі позначки наганяли на Ніку моторошне відчуття. Вона не могла розібратися у заплутаних думках. Вона не могла зрадити свою любов до цього міста. Проте сумнів зростав щомиті – сумнів та підозра. Навіть Тідей Спаркс замовк з відвислою щелепою. Він був у повному збентеженні.

– Що ж, бачу я зумів справити на тебе враження!

– Я не розумію одного… – пробурмотіла Ніка, втупившись у його вдоволене обличчя.

– І чого ж?

– Що вам від мене потрібно?

– Допомога. Знищ статуетки. Віднови справедливість! – сухо пояснив він. – То як? Зробиш нам невеличку послугу? Загинуло повно безневинних людей. Століття тому тут було велике місто, проте з’явився Кадем Пел та знищив геть усе.

– Я ніколи не зраджу своїх друзів. Даремно стараєшся ввести мене в оману. Твої побрехеньки ніяк чином на мене не вплинуть. Скоро Зенон добереться і до тебе!

– Хочеш нацькувати на мене своїх друзів-недоростків? Просто тремчу від страху. – криво посміхнувся Орен. – Вирішуй хутчіш! Тривале чекання мене надто напружує.

– Ти вже отримав відповідь. Можеш і далі продовжувати мріяти про статуетки, адже ніколи їх не отримаєш. НІКОЛИ!

– Тоді ти помреш! Ви обоє помрете! – розлютовано гаркнув він, штовхнувши Ніку на вогку землю. Переляканий Тідей підповз до неї та прохрипів їй прямісінько у вухо:

– Що все це означає! Які ще статуетки? Я не хочу вмирати. А як же моя кар’єра? Може це жарт?

– По-моєму він не жартує. А ти таки бовдур. Щоб перед смертю думати про якусь кар’єру. – прошепотіла Ніка, крізь міцно зціплені зуби. – Коли я подам знак, щодуху біжи до того тунелю. Тільки не зволікай. – вона вказала на один з отворів у стіні. Тідей злякано кивнув.