Слава ЗСУ!

– Ніка… – Джеліос посунув худорлявого хлопця і нахилився над нею. – Тобі вдалося здійснити перехід. Тепер ти знову в Пеліоні…разом з нами.

– Джеле, чому ти дозволив цьому статися? Спочатку, ви позбавили мене можливості здійснювати перехід, стерли усі мої спогади, натомість залишивши нічні жахіття, а тепер ти повернувся і благаєш мене комусь допомогти. Що все це означає? – зненацька вона скривила обличчя, побачивши на руці свіжу подряпину.

– О, не турбуйся. Це ти, мабуть, зачепилася за гілки, коли падала з дерева. Зараз ми все миттєво виправимо. – поспішно вимовив худорлявий хлопець, зиркнувши на біляву дівчину, що раптово підскочила до нього, тримаючи у руці згорток білої тканини та флакончик якоїсь прозорої рідини. Ніка намагалася пригадати, хто були ці двоє, але, на жаль, навіть їхні імена вилетіли з її голови. Джеліос уважно спостерігав, як симпатична білявка вилила прозору рідину на поранену руку Ніки та почала робити перев’язку.

Ніка відчула різкий біль, наче її руку простромлювали голками, та міцно стиснула губи.

– Так, ми поквапилися з нашим рішенням – заборонивши тобі перехід. – щиро визнав Джеліос, зазираючи їй в очі. – Мабуть, не варто про те згадувати. Наразі виникла одна справа, в якій твоя участь є невідворотною. Звісно, ми намагалися усе залагодити самостійно, але тільки ти здатна вплинути на нього.

– Ти знову говориш якісь незрозумілі речі. Кому потрібна моя допомога? Що тут відбувається? – Ніка притисла поранену руку до тіла і підвелася з підлоги.

Джеліос не відповів, він щось напружено обмірковував. Худорлявий хлопець підсунув до Ніки стілець, на який вона відразу сіла, бо відчувала в голові незначне запаморочення. Сонячне світло вливалося до приміщення через прочинене вікно. Сама кімната була просторою та старою. Потертий килим лежав на облупленій підлозі, біля стін знаходилися шафки з науковим обладнанням, невеличкий пошарпаний диван стояв біля видовженого столу. Проте кімната була чистою та в певній мірі затишною.

– Що це за місце? – знову озвалася Ніка, вже до худорлявого хлопця.

– Е-е…тут колись проживали винищувачі, але цей будинок більше їм не потрібен, а нам він ще довго послужить лабораторією. Тим паче, що наша попередня лабораторія знаходиться в аварійному стані, а тут ще й місця набагато більше. А, іще одне, цей будинок схований від цікавих очей пеліонців у лісових хащах. Ось так. – на одному диханні випалив хлопець, оголивши білосніжні зуби.

– Ти вже якось була тут, щоправда, лише на горищі. Нас тоді викрав Дардон – один з винищувачів, а він посприяв нашій втечі. – зненацька Джеліос вийшов з роздумів.

– Хто «він»? – не стрималася Ніка. Худорлявий хлопець та білява дівчина переглянулися, а Джеліос безутішно зітхнув. Його блакитні очі наповнилися помітним розчаруванням.

– Ти так і нічого не пригадала?

– Джеліосе, я згадала тебе, хіба цього не достатньо?

– Ти повинна пригадати ще одну людину. Заку, гадаю вже час. – Джеліос звернувся до худорлявого хлопця, який приблизився до Ніки з невеличким прямокутним приладом.

– Що ви замислили? – перелякано вигукнула вона, намагаючись піднятися зі стільця. Але Джеліос обережно притримав її рукою.

– Це допоможе тобі пригадати. Звичайно воно не гарантує повне відновлення пам’яті. Але на сімдесят відсотків ми можемо розраховувати. Тобі немає чого боятися. По твоєму тілу пройде електричний струм. Ми гарантуємо цілковиту безпеку. – м’яко проказав він.