Слава ЗСУ!

Ніка затамувала подих, коли Зак притулив пристрій до її плеча. За якусь долі секунди, вона відчула, як її тіло судорожно затіпалося. В очах потемніло, наче настала беззоряна ніч. Спогади хвилями ринули до голови. Ніка, ніби знову проживала усі пригоди в Пеліоні. І ось вона побачила те, чого зовсім не очікувала. Його постать, рухи, вираз обличчя були настільки чіткими, що все було, як наяву. Макс стояв посеред руїн і відчайдушно благав її повернутися до свого світу. Його останні слова декілька разів продзвеніли їй у вухах.

– Він живий. – з неабияким захопленням Ніка розплющила очі, й навіть не помітила, що її обличчя стало мокрим від сліз. – Чому ти раніше мені не сказав?

– Ти б нізащо в світі не повірила моїм словам, якби не побачила на власні очі.

– Можливо…

Вона не могла контролювати свої почуття, усе сталося занадто несподівано. Через декілька хвилин Ніка прийшла до тями та поглянула на біляву дівчину, в якій тепер з легкістю могла впізнати розумницю Кору.

– Привіт Заку та Коро!

– О, чудово. Привіт. Це так приємно, коли тебе називають на ім’я. – пролепетав Зак, пробігаючись по кімнаті. Кора аж підстрибнула, на її обличчі з’явилася вдоволена посмішка.

– А де Даная та Зенон? – Ніка примружилася, згадуючи симпатичного стрункого хлопця з вибіленим волоссям.

– Скоро ти зустрінешся і з ними. Вони виїхали у справах до Аредону. – напруженим тоном відповів Джеліос. Вираз на його обличчі став дещо скованим, наче він намагався щось приховати.

– Ніка, я хотів би тебе дещо запитати. Пам’ятаєш той день, коли ми зустрілися на мосту?

– Так, щось трохи пам’ятаю. Тоді нас оточили винищувачі і ти штовхнув мене у річку. – Ніка здригнулася, цей спогад довго просочувався у її сни і змушував прокидатися посеред ночі.

– А до того щось пам’ятаєш? Ти пам’ятаєш, що я тобі казав? – Джеліос аж задихався.

Ніка заперечно похитала головою.

– Ні. На жаль, ці спогади не відновилися в моїй голові. Це було щось важливе?

– Та ні… не зважай. – Джеліос роззирнувся по кімнаті, ніби шукаючи якусь річ, а потім знову поглянув в обличчя спантеличеної Ніки. – Тобі терміново потрібно поговорити з Максіоном, тобто з Максом. Лише ти можеш переконати його не робити… Повір, він став для нас справжнім другом, ми не бажаємо, щоб з ним скоїлося щось погане. Але останнім часом його ніби підмінили…

– Що трапилося? Де він? – занервувала Ніка, міцно вчепившись пальцями за спинку стільця.

Джеліос поклав руку на її плече та спробував заспокоїти:

– Не хвилюйся. З ним поки що все гаразд.

– Що значить «поки що»? Джеле, поясни нарешті, що тут відбувається. – уперто наполягла вона, перемагаючи свій раптовий страх.

Зак та Кора притихли та непомітно спостерігали за всім з іншого кінця кімнати.

Джел напружив чоло.

– Розумієш, тут така справа… Ми точно ще не знаємо з чим зіткнулися. Зенон та Даная виїхали до Аредону зібрати потрібну інформацію. Але ми впевнені, що Максу загрожує небезпека. Словом, він хоче принести себе в жертву.