Слава ЗСУ!

Ніка аж підскочила, його слова нагнали на неї повне збентеження.

– Макс хоче принести себе в жертву? Ви що тут подуріли? – її крик, здавалося, пронизав увесь будинок і просочився у самі стіни. – Я занадто добре його знаю, він досить розумний аби вчинити щось подібне.

– Ніка, вислухай, він може зробити це проти власної волі. Тобто він не здатен контролювати свої дії. – прохрипів Джел, притулившись до стіни.

– Він що збожеволів?

– У тім той річ. Ми таки не визначили, що вплинуло на його мозок. – нарешті озвався Зак, виходячи на центр кімнати. – Тідей Спаркс повідомляв, що бачив, як Максіон розмовляв з якимись двома чужинцями. Напевно, це вони затьмарили йому свідомість.

– Ви повірили тому диваку Тідею Спарксу? І з чого ви взагалі взяли, що Макс хоче принести себе в жертву. – Ніка зіскочила зі стільця і пробіглася по кімнаті, наче ошпарена.

– Він сам казав …

– Що так і сказав, що хоче себе вбити? – не повірила вона.

– Не зовсім. Він сказав, що повинен подарувати своє життя певній місії. Що тепер його мета – за всяку ціну щось там віднайти. Його життя і є тією ціною. – Джеліос говорив аж занадто голосно та імпульсивно.

– Загалом, ми вважаємо, що Максіона завербували, тому тепер він щось шукає. Тільки ми не знаємо, що саме. – швидко пояснив Зак.

– Що я маю зробити? – глибоко вдихнувши повітря, запитала Ніка. Вона до сих пір не змогла нічого збагнути. Ситуація здавалася занадто складною.

– Поговори з ним. Переконай відмовитися від того безглуздя. – Джеліос сів на потертий диван і витягнув ноги. На його обличчі закарбувався відвертий сумнів.

Розділ другий

Таємне послання

Ніка Мілевич знову поглянула на відчинене вікно, на підвіконні якого щойно сиділа маленька сіра пташка з видовженим дзьобиком. Але після того, як Ніка необачно здвинулася з місця, пташка змахнула тендітними крильцями і випурхнула на волю. Поява цієї малої живої істоти змусила Ніку відчути раптову тривогу, яка поширювалася по судинах і проймала усе тіло. Вона щільно примружила очі, не маючи сили змагатися з цим надокучливим та гнітючим відчуттям. На цей раз її пригоди у Пеліоні, або у світі снів, як вона звикла називати це місце, розпочалися зовсім не весело, наче над ними нависла безкінечна імла. Її думки ставали безладними.

Вже понад годину Ніка провела на самоті у цій похмурій старій кімнаті, яку їй виділили турботливий Зак та Кора. Вірогідно, нещодавно тут жив один із винищувачів, можливо, навіть злісна Аврея або кремезний Дардон. Ніка скривилася згадуючи їхні обличчя та той жах, який вони наводили на неї. Хоча вона таки не спромоглася визначити напевне, хто ж насправді мешкав у цій кімнаті, адже речей, які належали попередньому власнику, було зовсім мало. Невелике ліжко, на якому вона сиділа, було акуратно застелене коричневою ковдрою, декілька старих книжок стояло на широкій дерев’яній полиці біля вікна, шафа у кутку була порожньою, а на столі знаходилося всього декілька дрібних речей. Приміщення було чистим та провітреним, не залишилося навіть жодного запаху від колишнього мешканця.

Ніка малопомітно здригнулася, коли відчинилися двері і в кімнаті з’явився Джеліос з великою тарілкою у руках. Його вираз обличчя був дещо скованим, але коли їхні погляди зустрілися, він усміхнувся привітливою, проте трохи втомленою посмішкою. Ніка також посміхнулася, але її посмішка видалась не досить переконливою. Джеліос відразу це помітив.