Слава ЗСУ!

– Він говорив аж занадто переконливо. Кадем Пел скоїв щось жахливе. Ми всі засліплені брехнею. В підземеллі я бачила записи тих, хто вижив.

– Його слова не мають сенсу. Кадем Пел був хорошою людиною.

– Звіди тобі знати? – нестримано крикнула Ніка, стрибнувши на ноги.

– Я… – Латея вмовкла та почервоніла. Її погляд опустився додолу.

– Годі! – втрутився Максіон, обійнявши зніяковілу Латею за плечі.

– Ніко, тримай себе в руках. Ти переходиш межу. Твій розум затьмарився, ти поводишся як божевільна. – крізь зуби просичав він, не відпускаючи Латею з обіймів.

– Не смій розмовляти з нею в такому тоні. – Джеліос наче, оскаженів. Він люто схопив Максіона за комір сорочки та отримав в обличчя удар кулаком. За якусь мить хлопці вовтузилися на підлозі.

Даная гучно заверещала, здавалося, її вереск пронизав стіни та вийшов за межі будинку. Зенон миттєво зреагував та кинувся їх розбороняти. Він з легкістю відштовхнув Максіона до стіни та притиснув Джела до підлоги.

– Не будьте дурнями! Ще повбиваєте один одного.

Схвильована Латея чкурнула собі геть з вітальні. Максіон нахмурено окинув поглядом всіх присутніх та подався за нею.

Джеліос витер рукою закривавлений ніс.

– Пробачте, не знаю, що на мене найшло. – проскиглив він, сідаючи на диван.

– Я принесу щось холодне. – турботливо запропонувала Кора.

– Джеле, тобі варто контролювати власні емоції. Це дуже важливо. – почав Зенон. – Ти завжди все ускладнюєш. Максіон потрібен нам для виконання місії. Якщо він відмовиться… – його сірі очі спалахнули гнівом.

– Цього ніколи не станеться, Максіон ладен пожертвувати життям заради Пеліону. І чому ти говориш про нього, наче про якусь річ, яку ти хочеш використати. Він наш друг…

– Хіба друзів так хапають за шию? – дошкульно висказав Зенон, з малопомітною посмішкою на обличчі.

– Я не зміг втриматися. Він образив Ніку. Це був, наче викид адреналіну.

– Через цей твій «викид» ми могли втратити останній шанс на порятунок міста. Джеле, перед тим як щось зробити краще подумай чи не зруйнує воно те, що ти вже зробив.

За кілька хвилин Ніка та Джел залишилися наодинці. Вона не знала з чого почати розмову. Всередині щось стискалося, вона не могла розуміти, яке відчуття її переповняло – гнів чи страх.

– Як ти?

– Вже краще… – не досить переконливо пробурмотів він, притискаючи мішечок з льодом до синців на обличчі.

– Твій вчинок був сміливим та… – вона вмовкла, щоб підібрати вірне слово.

– Необдуманим. Ніко, він розмовляв з тобою занадто грубо. Максіон зациклився на Латеї. Вона згубно на нього впливає. Раніше він ніколи не дозволяв собі нічого подібного.

– Макс був правий. Я справді перейшла межу. То все моя провина.

– Сьогодні був важкий день. Всім потрібно відпочити, набратися сил. Ми неодмінно зможемо все владнати. Повір, Зенон знає, що робить. Я цілком довіряю йому.

– Як давно ви знайомі?