Слава ЗСУ!

– Змалку. Мій дядечко Реб та його батько Саркон Рейнол були хорошими друзями. – Джеліос примружив очі, намагаючись приховати в них біль.

– Ти казав, що батько Зенона належав до Квартету Ради.

– Саме так.

– Дивно… Чому Зенон раніше ніколи не згадував про свою сім’ю?

– Його батьки переїхали до іншого міста два роки тому. Зенон не любить розмовляти на цю тему. Я знаю, що він посварився з батьком.

– Чому?

– Саркон прагнув, щоб Зенон зайняв його місце у Раді. Проте він відмовився. Гадаю, це стало підґрунтям їхнього конфлікту. Хоча справжні причини достеменно нікому не відомі.

– Зенон відмовився стати членом Ради? – не повірила вона. Це була доволі престижна посада. Він став би відомою та поважною персоною. Навіщо Зенон змарнував такий шанс?

– Так. – підтвердив Джел.

– Справа в тому, що Саркон ще не зміг визначити гідного наступника. Тому тимчасово це місце зайняла його племінниця – двоюрідна сестра Зенона.

– Зрештою, це його особиста справа. Гадаю не варто втручатися та надокучувати йому запитаннями.

– Твоя правда. – погодилася Ніка, хоча насправді їй дуже кортіло дізнатися більш детальні подробиці тієї історії. Зенон є дуже загадковою особистістю, навколо нього крутиться багато туманних подій. Вона прагнула з’ясувати правду. Всі давні підозри щодо нього збиралися докупи та змушували її діяти. В її голові назрівав досить ризикований задум, який Ніка збиралася втілити в життя найближчим часом.

Розділ дев’ятий

Розслідування

Ніку розбудив приглушений стукіт у двері.

– Так, увійдіть. – сонно пробурмотіла вона, загортаючись у ковдру.

Максіон увійшов майже беззвучно. Перші сонячні промені освітили його розпачливе обличчя. Вона заворожено вдивилася у його граційну постать, що завмерла посеред кімнати.

– Пробач, що увірвався сюди так рано. Вже не міг чекати… – приємний шепіт донісся до її вух.

– Нічого, я вже збиралася вставити. – не зовсім переконливо сказала Ніка, вмостившись на краю ліжка. Її волосся було занадто розтріпаним, проте вона не придала цьому жодного значення.

Максіон був одягнутий у білу пом’яту сорочку та темно-сині джинси. Нарешті він зрушив з місця та наблизився до неї. Ніка схвильовано спостерігала за його плавними рухами, намагаючись зрозуміти наміри цього раннього візиту.

– Я прийшов вибачитися за свою грубість. Вчора я дав волю емоціям. Пробач. То була жахлива помилка. Мені справді шкода, що так сталося… – він затамував подих, чекаючи на її відповідь.

– Максе, я не злюся на тебе. Ми всі опинилися у надто складному становищі. Сподіваюся, з часом все зміниться… – Ніка спробувала його заспокоїти, хоча сама відчувала цілковите збентеження. Вона сподівалася, що він не помітить як тремтить її тіло під тонкою ковдрою.

– Справа не в цьому. Я…я… – Максіон сів поруч з нею та опустив підборіддя. – Ми дуже довго знаємо один одного. Я мушу сказати тобі одну річ. Це особисте… – його голос розтанув у напруженій тиші.