Слава ЗСУ!

– Це добре. – втішно промовила Ніка.

– І чому він взагалі хвилювався щодо цього? Я ж занадто незграбний та безвідповідальний, щоб подобатись дівчатам.

Ніка прикусила язика, її легеням бракувало повітря. Вона знала, що зверзла дурницю і тепер дуже шкодувала за свої нерозважливі слова. Задихаючись, вона спробувала сховатися під ковдрою. Джеліос наблизився ближче, його блакитні очі були сповнені добра та розуміння. Їхні погляди зустрілися на якусь мить.

– Все гаразд? – його турботливий голос прозвучав дуже м’яко. – Я все розумію. Ще настане час, коли я зможу постати зовсім інших у твоїх очах. Ти будеш пишатися мною.

– Джеле, ти вже довів свою хоробрість. Ти врятував моє життя декілька разів.

– Як і ти моє.

Ніка знову згадала ту беззоряну ніч на мосту, коли вони вперше зустрілися.

– Я зовсім не те мала на увазі, коли сказала, що…

– Ні, не треба виправдовуватися. Все добре. Ходімо снідати.

– Почекай за дверима, поки я вдягнуся.

– Звичайно, можеш не поспішати. Я буду чекати скільки знадобиться. – багатозначно промовив Джеліос Кіферон і тихо додав: – Завжди.

Розчесавши волосся, Ніка хутко накинула темні джинси та футболку. В їдальні зібралися майже всі. Не було лише Зенона Рейнола. Даная пояснила, що в нього з’явилися термінові справи, тому він вирушив до Аредону. Всі вмостилися навколо великого овального столу. Максіон зайняв місце біля Латеї. Між ними нависла помітна напруженість. Ніка взяла у руки чашку з гарячим шоколадом та вдихнула солодкий аромат. Здавалося, її мозок запрацював набагато швидше. «Зенона немає у місті.» – ця думка декілька раз пролунала у її голові. Сьорбаючи рідкий шоколад, вона ретельно обдумувала сьогоднішні дії. Спочатку Ніка планувала зустрітися зі Спарксом, а потім пробратися до помешкання Зенона Рейнола. Звичайно, її задум був ризикований, проте це був єдиний шанс дізнатися правду.

Джеліос замислено тарабанив пальцями по поверхні столу, поки Даная не вдарила по них ложкою.

– А-а! – він необачно підскочив та вилив шоколад собі на коліна. Дзвінкий сміх зірвався з вуст Максіона. Джеліос покраснів та підвівся зі столу. Латея стурбовано підбігла до нього зі серветкою.

– Ти не обпікся? – вона почала витирати йому штани.

– Все гаразд! Не треба… – в той момент Джеліос вловив на собі розлючений погляд Максіона. Далі кожен здогадався, що мало статися. Максіон з легкістю перестрибнув стіл та штовхнув Джела в плече.

– Ти обіцяв тримати себе в руках. – верескнула Ніка, ставши між хлопцями. Вона ще ніколи не бачила Максіона таким розлюченим, наче в нього вселився дикий звір. Добродушні зелені очі спалахнули безмежним гнівом.

– Відійди… – просичав він, стиснувши руки в кулаки.

– Я не дозволю тобі зробити дурницю! Ти сам не свій!

– Ніко, не втручайся у наші справи. Я не хочу скривдити тебе.

– Тільки спробуй! – сміливо вигукнув Джеліос.

Максіон видав якесь жахливе ревіння і відштовхнув Ніку.

– Що на тебе найшло? – Латея спробувала схопити його, проте він зміг ухилитися від її нападу.

Джеліос вже здійняв руку доверху, проте в цю мить пролунав глухий удар. Максіон хитнувся вправо та втративши свідомість, упав додолу. Ще якусь мить кожен намагався збагнути що сталося.